Ф
| Літера Ф | ||||||
|---|---|---|---|---|---|---|
| Unicode (hex) | ||||||
| велика: U+1040 | ||||||
| мала: U+1072 | ||||||
| Кирилиця | ||||||
| А | Б | В | Г | Ґ | Д | Ѓ |
| Ђ | Е | Ѐ | Є | Ё | Ж | З |
| З́ | Ѕ | И | Ѝ | І | Ї | Й |
| Ј | К | Л | Љ | М | Н | Њ |
| О | П | Р | С | С́ | Т | Ћ |
| Ќ | У | Ў | Ф | Х | Ц | Ч |
| Џ | Ш | Щ | Ъ | Ы | Ь | Э |
| Ю | Я | |||||
| Неслов'янські літери | ||||||
| А̄ | А́ | А̀ | Ӑ | А̂ | А̊ | Ӓ |
| Ӓ̄ | А̃ | А̨ | Ә | Ә́ | Ә̃ | Ӛ |
| Ӕ | Ғ | Г̧ | Г̑ | Г̄ | Ӻ | Ӷ |
| Ԁ | Ԃ | Ꚃ | Ꚁ | Ꚉ | Ԫ | Ԭ |
| Ӗ | Е̄ | Е̃ | Ё̄ | Є̈ | Ӂ | Җ |
| Ꚅ | Ӝ | Ԅ | Ҙ | Ӟ | Ԑ | Ԑ̈ |
| Ӡ | Ԇ | Ӣ | И̃ | Ҋ | Ӥ | Қ |
| Ӄ | Ҡ | Ҟ | Ҝ | Ԟ | Ԛ | Ӆ |
| Ԯ | Ԓ | Ԡ | Ԉ | Ԕ | Ӎ | Ӊ |
| Ң | Ԩ | Ӈ | Ҥ | Ԣ | Ԋ | О̆ |
| О̃ | О̄ | Ӧ | Ө | Ө̄ | Ӫ | Ҩ |
| Ԥ | Ҧ | Р̌ | Ҏ | Ԗ | Ҫ | Ԍ |
| Ꚑ | Ҭ | Ꚋ | Ꚍ | Ԏ | У̃ | Ӯ |
| Ӱ | Ӱ́ | Ӳ | Ү | Ү́ | Ұ | Х̑ |
| Ҳ | Ӽ | Ӿ | Һ | Һ̈ | Ԧ | Ꚕ |
| Ҵ | Ꚏ | Ҷ | Ӵ | Ӌ | Ҹ | Ꚓ |
| Ꚗ | Ꚇ | Ҽ | Ҿ | Ы̆ | Ы̄ | Ӹ |
| Ҍ | Э̆ | Э̄ | Э̇ | Ӭ | Ӭ́ | Ӭ̄ |
| Ю̆ | Ю̈ | Ю̈́ | Ю̄ | Я̆ | Я̄ | Я̈ |
| Ԙ | Ԝ | Ӏ | ||||
| Застарілі літери | ||||||
| Ꙁ | Ꙇ | Ҁ | Ѻ | Ѹ | Ѡ | Ѽ |
| Ѿ | Ѣ | Ꙑ | ІЯ | Ѥ | Юси | Ѧ |
| Ѫ | Ѩ | Ѭ | Ѯ | Ѱ | Ѳ | Ѵ |
| Ѷ | Ꙟ | Ꙡ | Ꙣ | Ꙥ | Ꙧ | Ꙩ |
| Ꙫ | Ꙭ | ꙮ | Ꚙ | Ꚛ | Ꚏ̆ | Ꙏ |
| Літери кирилиці | ||||||
Ф, ф («еф») — літера кириличної абетки, яка слугує для позначення глухого губно-зубного (лабіодентального) фрикативного звука [f]. Є в усіх абетках, створених на слов'яно-кириличній графічній основі. За формою накреслення — видозмінена кирилична літера, що походить від грецької. В українській абетці 25-та за ліком.
- [ɸ] (ф) — глухий губно-губний фрикативний
- [f] (ф) — глухий губно-зубний фрикативний
Кирилічна літера «Ф» походить від церковнослов'янської і старослов'янської 
Походження слова «ферт» неясне, найімовірніша версія припускає ономатопеїчний (звуконаслідувальний) характер: за схожістю зі звуком, що видають коні, звук «р» же був введений для полегшення вимови чужого слов'янам звука[1][2]. Інші версії — від грец. φύρτης («баламут», «бешкетник», «порушник спокою»)[1][2], від праслов. кореня *vert- («вертіти»)[1], від грец. φερτός («стерпний», «допустимий»), від назви германської руни 
Слов'янські мови практично не мають питомих слів зі звуком [f]. У старослов'янській абетці літера «ферт» слуговала для передавання чужого слов'янським мовам звука у словах грецького і єврейського походження (фелонь, фіникъ, фарисей, серафимъ). У давньоруських землях поряд з «фертом» для позначення цього звука вживали також літеру «фіта», яку східні слов'яни читали як «ф». Приблизно до XVII ст. (літургійних реформ) різниці в уживанні «ферта» й «фіти» не було, надалі написання узгодили з грецьким («ферт» передавав φ, «фіта» — θ). Протягом Середньовіччя в низці орфографічних шкіл віддавали перевагу тільки одній літері. Так, у новгородських берестяних грамотах XIII ст. «ферт» не вживають зовсім, пишучи замість нього «фіту», у XIV—XV ст. навпаки, пишуть його майже скрізь. У дореформеній і старообрядській традиціях помітна схильність писати «фіту» на початку слів, а «ферт» — посередині[3].
Надалі «ферт» стали вживати й у словах західноєвропейського походження, передаваючи ним латинську літеру F (у запозиченнях з німецької також V).
Оскільки звук був чужим слов'янам, здавна в чужих словах, запозичуваних до слов'янських мов, замість нього вимовляли інші, дещо подібні, звуки [p] та [x]. Отак, наприклад, в українській грецьке Φιλιππος перетворилось на Пилип, Ευφημιος — на Юхим, Θωμάς — на Хома тощо. Відомі випадки й письмової заміни «ферта» на «покой» (пиникъсъ замість финикъ)[4]. Втім, звук [f] присутній у нечислених питомо слов'янських словах у деяких слов'янських мовах. У цьому разі він виник пізніше з інших звуків.
- У македонській мові — з «хв» (напр. сфати («розуміє») — з схватити);
- У польській мові — з «pv» (напр. ufać («довіряти») — з прасл. *upъvati);
- У російській мові — з «хв» (напр. Фили (назва одного з районів Москви) — з хвили («хире місце»));
- У сербській мові — з «пв/pv» (напр. уфати («сподіватись») — з *upъvati);
- В українській мові — з «хв» (діал. фіст — з хвіст, фатити — з хватити, форост — з хворост), ця особливість відмічається у прикарпатських діалектах[5].
Також питомо слов'янські слова з «ф» є звуконаслідувальні дієслова «фукати», «фуркати» тощо.
Нині літеру ф вживають здебільшого в іншомовних словах, передаючи нею φ у грецизмах, f і ph у словах з латини і західноєвропейських мов (з німецької — також v), та позначаючи нею схожі звуки у запозиченнях з інших мов. Після скасування літери ѳ («фіти») в цивільному шрифті літерою «ф» передають і «θ» у словах грецького походження, запозичених через старослов'янську. Якщо грецьке слово потрапило до української через латину або західноєвропейські мови, у цьому разі на місці «θ» пишуть «т». Наприклад, «орфографія» (ὀρθογραφία), але «ортопедія» (ὀρθοπαιδεία через лат. orthopedia), «Федір» (Θεόδωρος), але «теологія» (θεολογία через theologia), «кафолічність»(καθολικότης), але «католицизм» (catholicismus з καθολικισμός) тощо. Проте, існують проєкти українського правопису, що приписують ставити у грецьких словах «т» на місці «θ», незалежно від шляху запозичення («Харківський правопис»). Також немає однозначної думки й щодо передавання кирилицею грецизмів з літерами β і η.
Український правопис 2019 року, що набрав чинности 30 травня 2019 і діє до сьогодні (від 3 червня 2019 рекомендований МОН до застосування в усіх сферах суспільного життя) пропонує вживати у грецизмах на місці «θ» літеру «т», але у деяких словах поряд із «т» дозволяється за традицією паралельно і рівноправно вживати букву «ф».
З усіх українських літер тільки Ф позначає звук, чужий для більшості українських говірок — шумний щілинний глухий губно-зубний приголосний звук, який може бути твердий (ліфт, міф, фаза) і напівпом'якшений — перед і (фінік, фірма). В окремих степових говірках зустрічається вживання «ф» замість «хв» в питомих українських словах (фали́ти, фіст тощо).
У передмові до Грінченкового «Словаря української мови» зазначено:
«Коли вже більшість українців вимовляє звук ф як хв (перед голосною, крім у) чи х (перед приголосною та перед у), ми, укладаючи словник на літеру ф, помістили в нього тільки ті слова, що для них у наших матеріалах не було дубліката зі хв чи х...» Оригінальний текст (рос.)«Въ виду того, что звукъ ф у большинства украинскаго народа выговаривается как хв (передъ гласной, кромѣ у) или х (передъ согласной и передъ у), мы, составляя словарь на букву ф, помѣстили въ него лишь тѣ слова, для которыхъ въ нашихъ матеріалахъ не нашлось дубликата съ хв или х...»
Списку слів на літеру Ф у тому ж таки словнику передує зауваження: «Слова, що починаються з літери ф і не містяться далі, див. на літеру х, при чому ф=хв, а іноді х.»[6] Інакше кажучи, Б. Грінченко свідчить, що літера ф позначає не осібний звук, а звукосполучення хв, а іноді звук х.
Звук [f] можна почути від людей, що на їхній вимові позначились російські чи польські вимовні навички. У російській та польській мовах звук [f] розвинувся природно, через оглушення звука [v] перед глухими приголосними та наприкінці слів, а в польській мові ще й після глухих приголосних: правка [prafka], лев [lʲef], twój [tfuj], wstrząs [fstʂɔ̃s].
А от українська літера В позначає в зразковій вимові не губно-зубний польський та російський [v], а губно-губний [w]. Підручники та довідники з української мови засвідчують двогубність цього українського звука[7]. Як і будь-який український дзвінкий приголосний, він не оглушується перед глухими приголосними та наприкінці слів. У цих випадках його вимовляється як нескладовий у: лев [lɛu̯], зовсім [zɔu̯sʲim].
Від 15-го століття українці стали заступати [f] на звукосполучення [xw][8] (нім. Pforte > пол. forta > укр. хвіртка), що спрощується до [x] перед приголосними та губними голосними звуками (пол. futro > укр. хутро, пол. fura > укр. хура).
Український мовознавець Юрій Шевельов стверджував, що «низька соціяльна оцінка двозвука хв освіченими колами спершу постала в контактах з мовами польською, німецькою й латиною, але в новітні часи її посилили і остаточно ствердили контакти з російською мовою (в якій звук ф „природний“ тому, що там він розвинувся і у власних словах у процесі нормального фонетичного розвитку й набув фонемного статусу)»[8]. З іншого боку, в західноукраїнських говірках звук [f] часто — звичайна річ.
Чимало носіїв української мови використовують у мовленні [x(w)] замість [f]. Проте такий ужиток дістає від багатьох принизливу оцінку. Імовірно, тут дається взнаки те, що дуже великою мірою зросійщені жителі міст опановують українську мову не через живе мовлення, а через книжки (підручники, посібники та словники).
Буква ф — найменш уживана літера української абетки. В українській мові звук, що позначається цією літерою, зустрічається у небагатьох запозичених словах[9].
- Звук [f] відсутній у деяких мовах, наприклад, у тагальській і японській (в останній його замінює схожий звук ɸ). Наприклад, Франція тагальською буде Pransya, а в японській вимові нідерландське koffie [kɔfi] перетворилось на kohi. У деяких інших мовах [f] у запозиченнях замінють на [p]: слово «Франція» литовською буде Prancūzija, а малайсько-індонезійською — Perancis.
- Від старої назви літери походить вираз «стояти фертом» — тобто взявшись руками в боки, зробившись схожим на Ф. Звідси також й вислів «ходити фертом», тобто мати молодецький, самовдоволений вигляд. Відоме вживання слів «ферт» і «фертик» у значенні «самовдоволена, розв'язна людина», «франт», «джиґун», «жевжик»[10].
- Слово «ахінея» прийшло з жаргону семінаристів і пов'язане з назвою міста Афіни, котру слов'яни часто вимовляли як «Ахіни». Відома за часів Античності афінська («ахінейська») філософія багатьом здавалась надто заплутаною і темною, отже, нісенітною[1] (з семінаристського мовлення походить і застаріле ярунда, рос. ерунда («нісенітниця», «ахінея») — від лат. gerundium «герундій»)[11].
| Кодування | Регістр | Десятковий код |
16-ковий ковий код |
Вісімковий код |
Двійковий код |
|---|---|---|---|---|---|
| Юнікод | Велика | 1060 | 0424 | 002044 | 00000100 00100100 |
| Мала | 1092 | 0444 | 002104 | 00000100 01000100 | |
| ISO 8859-5 | Велика | 196 | C4 | 304 | 11000100 |
| Мала | 228 | E4 | 344 | 11100100 | |
| KOI 8 | Велика | 230 | E6 | 346 | 11100110 |
| Мала | 198 | C6 | 306 | 11000110 | |
| Windows 1251 | Велика | 212 | D4 | 324 | 11010100 |
| Мала | 244 | F4 | 364 | 11110100 |
- ↑ а б в г Церковнославянская азбука.
- ↑ а б в Этимологический словарь Фасмера. Архів оригіналу за 26 січня 2016.
- ↑ Ю. Ф. Карський. Славянская кирилловская палеография.
- ↑ Т. А. Иванова. Старославянский язык. Учебник. СПб.: Авалон, Азбука-классика, 2005
- ↑ В. Святченко. Системні властивості мови в студіях учених Харківської лінгвістичної школи // Теоретичні й прикладні проблеми сучасної філології. — 2018. — Вип. 6. — С. 35-44.
- ↑ «Слова, начинающіяся съ буквы ф и не находящіяся ниже, см. на букву х, при чемъ ф=хв, а иногда х.»
- ↑ Див., наприклад, стор. 38 довідника Л. Ю. Шевченко, В. В. Різун, Ю. В. Лисенко «Сучасна українська мова» (Київ, «Либідь», 1993), ISBN 5-325-00178-7.
- ↑ а б Ю. Шевельов «Так нас навчали правильних проізношеній» // «Поза книжками і з книжок»,. Упорядник Р. Корогодський. К., — "Вид-во «Час». 1998. — 456 с.
- ↑ Цікаві факти української історії, культури та народознавства на сайті «Cikavo.com.ua». Архів оригіналу за 13 листопада 2010. Процитовано 7 січня 2011.
- ↑ Ферт // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 6 : У — Я / укл.: Г. П. Півторак та ін. — 568 с. — ISBN 978-966-00-0197-8.
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Півторак Г. П. Ш // Українська мова. Енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2000.
- Карский Ю. Ф.,. Славянская кирилловская палеография / від. ред. акад. В. І. Борковский. — 2-е вид., факсимільне. — Л., М.(факс.) : Вид.-во АН СССР; вид.-во «Наука» (факс.), 1928, 1979 (факс.). — 494 с. — 2700 прим.
- Ф // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
