Людвіґ Гевеші

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гевеші.
Людвіґ Гевеші
нім. Ludwig Hevesi
Ім'я при народженніугор. Lajos Lőwy
Народився20 грудня 1843(1843-12-20)[1][2][3]
Hevesd, Гевеш, Угорщина[1]
Помер27 лютого 1910(1910-02-27)[1][2][3] (66 років)
Відень, Австро-Угорщина[1]
ПохованняВіденський центральний цвинтар
Країна Угорщина
Діяльністьписьменник, журналіст, критик
Мова творівнімецька
Брати, сестриFranziska Abeld
CMNS: Людвіґ Гевеші у Вікісховищі

Людвіґ Гевеші (нім. Ludwig Hevesi, уродж. Лайош Леві угор. Lövy Lajos або Людвіг Гірш нім. Ludwig Hirsch[4]; 20 грудня 1843, Гевеш — 27 лютого 1910, Відень) — австро-угорський письменник і журналіст.

Біографія

[ред. | ред. код]

Людвіґ (Лайош) Хевеші народився в родині єврейського лікаря Мора Леві і його дружини Аделі, в 1854—1862 роках навчався в гімназії, потім в 1862—1865 роках вивчав класичну філологію і медицину в Будапештському і Віденському університетах, але не закінчив освіти, оскільки зайнявся журналістикою і літературною творчістю. 1872 року взяв собі псевдонім «Людвіґ Гевеші» за назвою рідного міста. Спочатку працював в будапештських виданнях і займав посаду головного фейлетоніста. 1875 року переїхав до Відня, де продовжував писати фейлетони. За своє життя Гевеші співпрацював більш ніж з двома десятками газет і журналів, що випускалися в Австро-Угорщині, і сам був засновником молодіжної газети. Гевеші спеціалізувався на театральних рецензіях, перш за все, до вистав Бурґтеатра, а також на художню критику і літературних есе. Гевеші також опублікував путівники по Німеччині, Англії, Греції та Італії, складав гуморески і прославився як великий колекціонер утопічних романів.

Людвіґ Гевеші був визнаним критиком австрійського мистецтва епохи Франца Йосифа I. Своєю публіцистикою він активно підтримував Віденську сецесію і сприяв її успіху. На противагу пануючому в австрійському живописі XIX століття «макартовскому стилю» Гевеші захищав перших сецессіоністів, пейзажиста Теодора фон Германа і згодом, після розколу в Сецесіоні так звану «групу Клімта». Саме Гевеші в своїй праці «Старе мистецтво — нове мистецтво» вперше використав термін «нове мистецтво», яке утвердилося у французькому як «ар-нуво», а в німецькому — як «югендстиль». Йому ж належить авторство девізу сецессиону на вході в їх будинку: «Кожному часу своє мистецтво, кожному мистецтву своя свобода».

Гевеші не створив сім'ї, у віці 66 років він застрелився у власній квартирі на Вальфішгассе, 8, у Внутрішньому Місті. Обставини його самогубства, зокрема, лист, написаний в день смерті Ігнацу Шніцерові, свідчили про те, що він прийняв це рішення спонтанно[5]. Людвіґ Гевеші похований на Центральному кладовищі Відня. Ім'я Людвіґа Гевеші носить провулок у віденському районі Гітцинг.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г Deutsche Nationalbibliothek Record #11678508X // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б Internet Speculative Fiction Database — 1995.
  3. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. ↑ Hevesi, Ludwig [Архівовано 22 лютого 2014 у Wayback Machine.]. In: Christoph König (Hrsg.): Internationales Germanistenlexikon 1800—1950. Band 2: H-Q. de Gruyter, Berlin/New York 2003, ISBN 3-11-017587-8, S. 741 f.
  5. ↑ Австрийская национальная библиотека [Архівовано 10 вересня 2021 у Wayback Machine.](нім.)

Література

[ред. | ред. код]
Могила Людвіга Гевеші на Центральному кладовищі Відня
  • Ursula Meißl-Novopacky: Der Kunstkritiker Ludwig Hevesi, 1843—1910. Sein Einfluß auf das Kunstverständnis in Österreich-Ungarn um die Jahrhundertwende. Dissertation. Universität Wien, Wien 1989, OBV.
  • Friedrich von Kleinwächter: Katalog einer merkwürdigen Sammlung (…) utopistischen Inhalts 16.-20. Jh. aus dem Nachlasse des Schriftstellers Ludwig Hevesi. Mit einer Einl (eitung) von (…) Friedrich von Kleinwächter. Zu den beigesetzten Preisen zu beziehen von Gilhofer und Ranschburg (…) Wien (etc. ). Alkalay und Sohn, Pressburg 1911 OBV. (Reprint Kraus, München 1980, ISBN 3-601-00127-6, OBV).
  • Kunstbibliothek Ludwig Hevesi — Kunstgeschichte, Malerei, Architektur, Plastik. (3237 Nrn.). Wien: Gilhofer & Ranschburg (ca. 1912).
  • Ilona Sármány-Parsons: Ludwig Hevesi — mehr als ein österreichisch-ungarischer Kunstkritiker, Chronist und Wegbereiter. In: Kurt Rossacher et al. (Hrsg.): Alte und Moderne Kunst. Heft 203 (1985), ISSN 0002-6565. AMK-Verlag, Innsbruck 1985, S. 30 f. — Online [Архівовано 21 лютого 2014 у Wayback Machine.].
  • Ilona Sármány-Parsons: Ludwig Hevesi und die Rolle der Kunstkritik zwischen 1889 und 1997. In: Acta Historica Artium. Budapest 1990/92, ZDB-ID 252431-4, S. 3-28.
  • Ilona Sármány-Parsons: Ludwig Hevesi 1842—1910 — Die Schaffung eines Kanons der österreichischen Kunst. (3 Teile) 1. Teil: Frühe Jahre und Wegbereiter. In: Österreich in Geschichte und Literatur. 47. Jg. 2003 Heft 6, ZDB-ID 123374-9, S. 342—358; 2. Teil: Frühe Kritiken und Feuilletons. In: Österreich in Geschichte und Literatur. 48. Jg. 2004, Heft 6, ZDB-ID 123374-9, S. 338—355; 3. Teil. In: Österreich in Geschichte und Literatur. 50. Jg. 2005, Nr. 1-2, ZDB-ID 123374-9, S. 16-30.
  • Endre Hárs: Der mediale Fußabdruck. Zum Werk des Wiener Feuilletonisten Ludwig Hevesi (1843—1910). Königshausen & Neumann, Würzburg 2020 року, ISBN 978-3-8260-7135-5.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Людвіґ_Гевеші