Очікує на перевірку

Кашкет

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кашкет працівника митниці Греції в музеї. 2010
Цивільний різновид кашкета — картуз
Петро Франко в ранзі поручника сотні Легіону УСС
Офіцер УГА Лонгин Цегельський, 1918
Кашкет ЗСУ

Кашке́т (пол. kaszkiet від фр. casquette — «кепка», первісно «легкий шолом»)[1] — чоловічий формений головний убір з околичкою і твердим козирком. Як правило носиться начальницьким (генеральським та офіцерським) складом. У польській мові словом kaszkiet називають м'яке кепі, у той час як для позначення кашкета вживається сполучення czapka garnizonowa («гарнізонна шапка»).

Історія

[ред. | ред. код]

Прообраз сучасних кашкетів з'явився в 1811 році в Російській імператорській армії: м'які полотняні безкозирки для носіння поза строєм[2][3][4]. Офіційно вони називалися «фуражними шапками», бо первісно були елементом робочої форми одягу фуражирів (звідси походить і російська назва кашкета фуражка). Саме сполучення фуражная шапка згадується в описі форми 1797 року, але ці головні убори являли собою не безкозирки, а м'які сукняні ковпаки з китицею, зігнуті навпіл, які шилися зі старих мундирів. Фуражні шапки зразка 1811 року не мали козирків і кокарди, наголовок був дуже низьким. З 1844 року з'являється кокарда. У 1862 році кашкети в Російській армії заміняються на кепі (зберігаються вони лише в кірасирів), у 1872 р. їх повертають гвардії, кавалерії, козакам і всім офіцерам, у 1881 р. — всій армії[2]. Тоді ж офіцерські кашкети починають споряджатися козирком. В 1892 році козирки отримують і кашкети рядових, у 1907 році кашкет з козирком офіційно стає головним убором для всіх військослужбовців Російської армії[5].

У 1906 році впроваджено літній кашкет захисного кольору, з козирком і підборідним ременем. У 1910 році кашкети стають сукняними, підборідний ремінь у піхоті скасовується[2].

На початок XX століття кашкети були елементом військової форми в Німеччині, Англії, Північній Америці, Болгарії та Чилі. Окрім того, його носили офіцери в Сербії, Чорногорії та Іспанії, а також офіцери і матроси всіх флотів, крім турецького[2]. У Британській армії кашкети серед строковиків були вперше впроваджені в 1908 році, замінивши гленгаррі і капелюхи-таблетки періоду Другої Бурської війни. Вони виготовлялися з вовни захисного кольору і могли мати нашийний клапан для захисту від холоду. Прозвані gor blimey, вони стали асоціюватися з образом «Томмі Аткінса» Першої Світової і продовжували використовуватися місцевими добровольчими силами оборони і Резервом Армії під час Другої світової війни[6][7].

Похідні кашкети зразків 1907—1909 і 1914 рр. залишилися основним літнім головним убором і в Червоній армії. Тільки використовувані в РСЧА кашкети, як правило, не мали жорсткої основи, а розмір наголовка був істотно менше. Наказ НКО СРСР №005 від 1 лютого 1941 передбачав суконний кашкет з кольоровою околицею як літній головний убір мирного часу тільки для командно-начальницького складу РСЧА, а у рядових, молодшого начскладу строкової і надстрокової служби, курсантів кашкет на мирний час мав замінитися суконною пілоткою. Повністю впровадити це рішення в життя завадила війна[8].

10 січня 1916 р., на засіданні комісії УСС затверджено вигляд головного убору вояків УСС (розроблений Левком Лепким), який стали виготовляти за державний кошт після отримання офіційного дозволу на її носіння з боку австро-угорської влади 17 січня 1917 р.[9] Згодом цей кашкет стали називати Мазепинка оскільки клинчастий розріз її передньої частини нагадував шапку "Мегерку", яку носили козаки у XVII ст. за гетьмана Івана Мазепи. Спереду на мазепинці була кокарда з зображенням лева на скелі і написом «УСС. 1914».

22 квітня 1919 р. Державний секретаріат військових справ ЗУНР затвердив офіційний головний убір (опубліковано в 11-й частині «Вістника Державного Секретаріату Військових Справ») з наступним описом: "...складається з околиша, загорнутих накладок, клинчастого переднього вирізу, козирка, витисненого знака відмінності і кокарди. Околиші зшивається з 8 клинів таким чином, що створюють дно головного убору. Клини шиють таким чином, що вони сходяться точно посередині дна убору. Висота околиша знизу доверху 7 см в передній частині, задня частина околиша на 1 см менше. Накладки пришиваються в нижній частині і попереду мають клиноподібний виріз. Верхня частина клинчастого вирізу розходиться на 6 см один від одного. У нижній частині вирізу пришивається ґудзик діаметром 14 мм. Головний убір шиється з тієї ж самої тканини, що і формений одяг, канти убору відшивається з тканини кольором, прийнятої як знак відмінності в мундирі". Однак, в силу неможливості в повній мірі забезпечити Галицьку армію мазепинками, частина війська розпочало носити кашкет англійського крою з м’якою тулією (використовували наддніпрянці) – так звану «київлянку» або «петлюрівку».

У 1940 р. Революційний Провід ОУН, розробив проект власної уніформи де головним убором передбачалась також мазепинка, яку з 1941 р. використовували вояки Української Національної Революційної Армії, що згодом набуває поширення в загонах УПА.

в 2015 році мазепинка представлена ​​як елемент нової форми Збройних сил України.[9]

Елементи кашкета

[ред. | ред. код]
  • Наголовок (тулія) — верхня частина кашкета, розширюється догори.
  • Околиця — нижня частина кашкета у вигляді обідка, що облягає голову.
  • Козирок
  • Кокарда — металевий значок установленого зразка, кріпиться на околиці чи на наголовку.
  • Рант — ремінець чи шнур на околиці, на польових кашкетах служить підборідним ременем.
  • Кант (випушка) — кольоровий шнурок або вузька смужка тканини іншого кольору, вшита в шви між околицею і наголовком і між боковою частиною наголовка і денцем.

Галерея

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — Т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін. — 572 с.
  2. а б в г Головные уборы // Военная энциклопедия : [в 18 т.] : [рос.] / под ред. В. Ф. Новицкого [и др.]. — СПб. ; [М.] : Тип. т-ва И. В. Сытина[ru], 1911—1915. (рос.)
  3. Орленко Л. В. Терминологический словарь одежды. — 1996
  4. К. А. Буровик. Красная книга вещей. М. — 1996
  5. Наказ по військовому відомству № 632 15 грудня 1907 року.
  6. 59th Regt Royal Artillery. Архів оригіналу за 11 Листопада 2020. Процитовано 30 Січня 2020.
  7. Petvin Brothers
  8. Печейкин А. В. Фуражка военного образца [Архівовано 30 Січня 2020 у Wayback Machine.] // Военно-исторический журнал, 2015
  9. а б Helga. Шапка-мазепинка на озброєнні українського війська. Про Україну (укр.). Процитовано 26 вересня 2022.

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]