Очікує на перевірку

Ара Ґюлер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ара Ґюлер
тур. Ara Güler
вірм. Արա Գյուլեր
Народився16 серпня 1928(1928-08-16)[3][4][…]
Бейоглу, Стамбул[3]
Помер17 жовтня 2018(2018-10-17)[1][2] (90 років)
Стамбул, Туреччина[6]
·інфаркт міокарда[7]
ПохованняŞişli Armenian Cemeteryd
Країна Туреччина
НаціональністьВірмени в Стамбулі[8]
Діяльністьфотограф, фотокореспондент, журналіст
Alma materвірменська середня школа «Гетронаган»
Знання мовтурецька[9] і вірменська
ЗакладParis Match, Hürriyet, Істанбул[d], Time і Magnum Photos
Роки активностіз 1950
Нагороди
IMDbID 0351524
Сайтaraguler.com.tr

Ара Ґюлер (зах-вірм. Արա Կիւլէր, тур. Ara Güler; 16 серпня 1928 — 17 жовтня 2018) — відомий турецький фотожурналіст вірменського походження, якого також називають «Око Стамбула» і «Стамбульський фотограф».[10][11]

Життєпис

[ред. | ред. код]

Ара Ґюлер народився 16 серпня 1928 році в стамбульському районі Бейоглу у вірменській сім'ї. Його батько володів аптекою, а серед друзів батька було безліч цікавих та творчих людей. Так, ще з дитинства хлопчика оточувало богемне, як на той час, товариство. Навчався у вірменській середній школі «Гетронаган».[12] Ара з дитинства вирішив стати актором, і, ще навчаючись у школі, почав грати в театрі; в той період він відвідував курси драматичного мистецтва під керівництвом Мухсіна Ертугрула, засновника сучасного турецького театру.

Втім, попри любов до кіно, коли прийшов час обирати, Ара відмовився від акторства і вибрав журналістику, влаштувавшись 1950 року фотожурналістом у редакцію газети «Yeni İstanbul[tr]». У той же час він вивчав економіку в Стамбульському університеті. Пізніше він перейшов працювати в газету «Hürriyet».

Кар'єра фотографа

[ред. | ред. код]

1958 року американська журнальна компанія Time-Life відкрила філію в Туреччині, і Ґюлер став її першим кореспондентом на Близькому Сході. Незабаром він отримав замовлення від Paris Match, Stern і The Sunday Times. Після закінчення військової служби 1961 року Ґюлера прийняли керівником фотографічного відділу в турецький журнал Hayat.[13][14] Приблизно в цей же час він познайомився з Анрі Картьє-Брессоном і Марком Рібу, які запропонували йому роботу в міжнародній фотоагенції «Magnum Photos», до якої він приєднався на певний час. Його роботи представлено в британському фотоальбомі 1961 року. Того ж року його прийнято в Американське товариство журнальних фотографів (ASMP) (сьогодні зване Американським товариством медіа-фотографів) як єдиного члена з Туреччини. Швейцарський журнал Camera відзначив його роботи спеціальним виданням.

У 1960-х роках фотографії Ґюлера використовувалися для ілюстрування книг відомих авторів і демонструвалися на різних виставках по всьому світу. 1968 року його роботи виставлено в 10 майстернях кольорової фотографії в нью-йоркському Музеї модерного мистецтва і на виставці Photokina[ru] в Кельні, Німеччина.[15] 1970 року в Німеччині опубліковано його книгу Türkei. Фотографії Ґюлера з мистецтва та історії мистецтва використовувалися у виданнях Time, Life, Newsweek, Horizon[en] і в швейцарському видавництві Skira[en].

Ґюлер їздив у відрядження в Іран, Казахстан, Афганістан, Пакистан, Індію, Кенію, Нову Гвінею, Калімантан, а також у всі частини Туреччини. У 1970-х роках він фотографував політиків і художників, таких як Індіра Ганді, Марія Каллас, Джон Бергер, Бертран Рассел, Віллі Брандт, Альфред Гічкок, Ансель Адамс, Імоджен Каннінгем, Марк Шагал, Сальвадор Далі і Пабло Пікассо.

Численні роботи Ґюлера зібрано в Національній бібліотеці Франції в Парижі, Музеї Джорджа Істмена[ru] в Рочестері, Університеті Небраски-Лінкольна[en], меморіальній художній галереї Лінкольна Шелдона, Музеї Людвіга[en] і фотомузеї Das imaginäre в Кельні.

У 1970-ті роки Ара Ґюлер працював у кіно, знявши документальний фільм «Кінець героя» (1975). Він був заснований на вигаданому оповіданні про демонтаж ветерана Першої світової війни лінійного крейсера TCG Yavuz.

Архів Ґюлера містить близько 800000 фотографій.[16]

Ара Ґюлер помер від серцевого нападу 17 жовтня 2018 року. Він страждав нирковою недостатністю, лікувався діалізом.[17]

Нагороди

[ред. | ред. код]

Книги

[ред. | ред. код]

Серед опублікованих книг фотографа — Ara Güler's Creative Americans, Living in Turkey, Ara Güler: Photographs і багато інших.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Euronews — 1993.
  2. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #121959139 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  4. ↑ Filmportal.de — 2005.
  5. ↑ RKDartists
  6. ↑ https://www.bbc.com/turkce/haberler-turkiye-45897314
  7. ↑ https://www.haberturk.com/ara-guler-in-hastaligi-neydi-2182939
  8. ↑ https://www.cumhuriyet.com.tr/haber/istanbulun-renkleri-insanin-rengi-kulturudur-1803454
  9. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  10. ↑ 'Eye of Istanbul' Ara Guler dies at 90. BBC News. 18 жовтня 2018. Архів оригіналу за 9 листопада 2020. Процитовано 4 серпня 2020.
  11. ↑ Larson, Vanessa H. (4 лютого 2014). Photography of Ara Güler captures a forgotten Turkey. The Guardian. 0261-3077. Архів оригіналу за 21 квітня 2021. Процитовано 4 серпня 2020.
  12. ↑ Getronagan Armenian High School. www.getronagan.k12.tr. Архів оригіналу за 9 квітня 2015. Процитовано 4 серпня 2020.
  13. ↑ fotograf net Ara Güler'in Hayatı. web.archive.org. 29 листопада 2009. Архів оригіналу за 29 листопада 2009. Процитовано 4 серпня 2020.
  14. ↑ Turkey old photos. araguler.com.tr (англ.). Архів оригіналу за 17 квітня 2021. Процитовано 4 серпня 2020.
  15. ↑ Ara Güler | Photography and Biography (англ.). Архів оригіналу за 16 лютого 2022. Процитовано 5 серпня 2020.
  16. ↑ 056 - Sabri Kurkcuoglu / Ara Guler ile Soylesi. web.archive.org. 10 грудня 2009. Архів оригіналу за 10 грудня 2009. Процитовано 5 серпня 2020.
  17. ↑ Daily Sabah with AA (17 жовтня 2018). Legendary Turkish photographer Ara Güler loses battle for life at 90. Daily Sabah (англ.). Архів оригіналу за 18 жовтня 2018. Процитовано 5 серпня 2020.
  18. ↑ fotograf. www.fotograf.net. Архів оригіналу за 29 жовтня 2009. Процитовано 5 серпня 2020.
  19. ↑ 2010 - Culture - Qantara.de. archive.md. 11 лютого 2013. Архів оригіналу за 11 лютого 2013. Процитовано 5 серпня 2020.
  20. ↑ Lucie Awards 2009. www.womeninphotography.org. Архів оригіналу за 30 квітня 2016. Процитовано 5 серпня 2020.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ара_Ґюлер&oldid=43359942