ЛЕКЦІЯ
СЬОМА
УБИВСТВО ЖИВИХ ІСТОТ
Убивство
живих істот — це досить дражлива тема. Для практикувальників наші
вимоги досить суворі: практикувальникам не можна вбивати живих істот. У
системі Будди, системі Дао або практиках Цімень, у будь-якому методі
практики, якщо лиш там удосконалюються за істинним Законом, убивати
живих істот категорично заборонено. У цьому немає сумнівів. Оскільки
після вбивства виникають дуже великі проблеми, ми маємо поговорити про
це детально. Під убивством у первинному буддизмі здебільшого малося на
увазі вбивство людини — це вважалося найтяжчим. Згодом почали вважати
важливими великих живих істот, велику худобу чи порівняно великих
тварин. Чому ж у колах удосконалювальників завжди настільки суворо
ставилися до питання вбивства живих істот? У минулому в буддизмі
казали, що вбиті істоти, які ще не мали померти, перетворюються на
безпритульні душі та диких привидів. Раніше надавали великої ваги
ритуалу для порятунку душ загиблих. З погляду буддизму, якщо не
провести цього ритуалу, то їм буде нічого їсти й пити і вони
перебуватимуть у дуже гіркому становищі.
Я кажу,
що коли людина зробила комусь щось погане, то вона віддасть йому досить
велике Де як компенсацію. Це здебільшого йдеться про привласнення чужих
речей тощо. Та якщо відразу обірвати чиєсь життя — чи то тварини, чи то
іншої живої істоти, — це створить неймовірно велику карму. У минулому
під убивством здебільшого мали на увазі вбивство людини — вважалося, що
це створює вкрай велику карму. Але вбивство звичайних живих істот також
не є легким проступком. Від такого вчинку одразу виникає дуже велика
карма. Тобі як практикувальнику в процесі вдосконалення на різних
рівнях встановлюють невеличкі біди. Усе це твоя власна карма, твої
власні біди. Їх розставлено на різних рівнях, щоб дати тобі можливість
підвищитися. Якщо в разі виникнення такої біди ти підвищиш свій
Сіньсін, то одразу її подолаєш. Та якщо на тебе одразу впаде настільки
велика карма, як ти її подолаєш? Покладаючись на свій Сіньсін, ти
зовсім не зможеш її подолати. Цілком імовірно, що ти більше не зможеш
удосконалюватися.
Ми
виявили, що коли людина народжується, у певних межах Усесвіту одночасно
народжується багато-багато її «я», які мають однакову з нею
зовнішність, одне ім’я і майже таку саму поведінку, тому їх можна
називати частинами її єдиного цілого. Але є такий нюанс: якщо одна з
живих істот (те саме стосується великих тварин) раптом загине, а всі
інші її «я» кожного простору ще не пройшли запланований для них
життєвий шлях, їм потрібно буде прожити ще багато років. Загибла істота
потрапить у таке місце, де не зможе знайти собі притулку, — їй там
доведеться блукати космічним простором. У минулому розповідали, що
самотнім душам і диким привидам нічого їсти й пити і вони дуже
страждають — можливо, так воно і є. Але ми дійсно бачимо, що вбита
істота перебуває у вкрай страшному становищі. Вона весь час чекає.
Чекає, доки всі її «я» кожного простору не дійдуть кінця свого
життєвого шляху. І лише тоді вони разом почнуть шукати собі притулок.
Чим триваліший час очікування, тим тяжчі страждання такої істоти. І чим
тяжчі її страждання, тим більше карми, що спричиняє її муки, невпинно
передається в тіло вбивці. Подумай: наскільки колосальну карму ти собі
додаси? Ми це побачили за допомогою надздібностей.
Ми
також побачили таку ситуацію: коли людина народжується, в особливому
просторі вже є форма існування всього її життя. Тобто там уже міститься
все те, що ця людина повинна буде робити на кожному етапі свого життя.
Хто ж планує все її життя? Цілком очевидно, що це робить жива істота
більш високого рівня. Наприклад, у суспільстві звичайних людей після
свого народження людина перебуває у сім’ї, у школі або, коли виросте, —
на підприємстві. Через свою роботу людина встановлює всебічні зв’язки
із суспільством. Тобто так розплановано побудову цілого суспільства.
Але через те, що ця істота раптом загинула, усе пішло не за
встановленим спочатку планом — сталися зміни. Тоді та вища жива істота
не помилує того, хто зірвав цю справу. Поміркуйте: ми вдосконалюємося
на високі рівні. Якщо жива істота високого рівня не помилує ту людину,
хіба вона ще зможе вдосконалюватися? Рівень деяких учителів не такий
високий, як у вищої живої істоти, що планує цю справу. Тому навіть
учитель тієї людини разом з нею може потрапити в біду — його можуть
скинути з його рівня. Подумай: хіба це звичайна проблема? Отже, якщо
хтось скоїть такий учинок, йому потім буде дуже важко вдосконалюватися.
Серед
учнів Фалунь Дафа деякі, можливо, брали участь у воєнних діях. Війна —
це такий стан, що виникає через великі зміни небесних світил. Ти ж був
лише одним з елементів того стану. Якби під час змін небесних світил
тут унизу люди не грали свою роль, то в суспільстві звичайних людей не
виник би такий стан, а отже, це вже не називалося б змінами небесних
світил. Тож такі події розвиваються слідом за більш значними змінами.
Ти не можеш бути цілком відповідальним за ті події. Ми тут говоримо про
карму, принесену вбивством з метою щось собі привласнити, або
задовольнити якісь власні інтереси, або коли хтось тобі чимось заважає,
і ти, хай там що, хочеш скоїти лихий учинок. Коли ж це пов’язано з
масштабними змінами в усьому просторі, значними змінами в суспільстві,
це не вважається твоєю провиною.
Убивство
живих істот створює величезну карму. Тож деякі подумали: «Не можна
вбивати живих істот. Але ж я вдома готую їжу... Якщо не можна забивати
тварин, що ж моїй родині тоді їсти?» На це конкретне запитання я не
хочу відповідати. Я викладаю Закон практикувальникам, а не довільно
кажу звичайним людям, як їм потрібно жити. Як учиняти в життєвих
ситуаціях, оцінюй згідно з Дафа: як, тобі здається, правильно робити,
так і роби. Звичайні люди як хочуть, так і вчиняють. То їхні справи.
Неможливо, щоб усі люди щиро вдосконалювалися. А до практикувальників
уже слід висувати вимоги за високими критеріями. Отже, висунуті тут
вимоги адресовано практикувальникам.
Живими
є не лише люди і тварини, а й рослини. В інших просторах життя
втілюється в будь-якій матерії. Коли твоє небесне око відкриється на
рівні ока Закону, ти виявиш, що каміння, стіни — усі предмети —
розмовляють, вітаються з тобою. Можливо, хтось подумав: «Виходить,
зернові та овочі, які ми їмо, теж є живими. А що робити, коли вдома
з’явилися мухи та комарі? Влітку комарі можуть сильно покусати. Невже
треба просто дивитися, як вони нас кусають? Коли мухи сідають на їжу,
забруднюючи її, їх теж не можна вбивати?» Я вам поясню. Ми не можемо
довільно та безпричинно вбивати живих істот. Але не слід бути надмірно
обережними, весь час приділяючи увагу таким дрібницям. Не слід стрибати
по дорозі, боячись розчавити мурах. Я б сказав, що тоді ти будеш жити
дуже стомливо. Хіба це не є ще однією пристрастю? Ти пройшов стрибаючи
й не розчавив мурах, але розчавив численні мікроорганізми. У
мікроскопічному стані існує багато ще менших живих істот, є ж іще
грибки та бактерії. Можливо, ти чимало з них розчавив. Хіба нам через
це треба відмовитися жити? Не можна такими ставати. Так буде неможливо
вдосконалюватися. Потрібно звертати увагу на важливі речі та
вдосконалюватися з гідністю.
Якщо
вже ми, люди, живемо, то й маємо право підтримувати своє життя. Отже,
наше життєве середовище має відповідати життєвим потребам. Ми не можемо
навмисно завдавати шкоди живим істотам, але, з іншого боку, не можемо
надто грузнути в дрібницях. Наприклад, овочі та зернові продукти живі,
але ми не можемо через те, що вони живі, нічого не їсти й не пити.
Інакше як тоді практикувати? Потрібно дивитися ширше. Наприклад, ти
йшов дорогою, а мурахи чи інші комахи забігли тобі під ноги та були
розчавлені — тоді, можливо, вони мали померти, адже ти завдав їм шкоди
ненавмисно. У живому світі або серед мікроорганізмів існує проблема
екологічного балансу. Якщо їх стане забагато, вони заполонять усе
навколо. Тому я кажу, що вдосконалюватися потрібно з гідністю. Якщо
вдома з’явилися мухи чи комарі, давайте виженемо їх і встановимо на
вікна москітні сітки, щоб вони не залітали. Та іноді вигнати їх не
вдається, тоді вбили — то вбили. У просторі, у якому мешкають люди,
вони кусають людей, шкодять людям. Звичайно, потрібно їх виганяти. А
якщо не виходить вигнати, не можна просто так стояти та дивитися, як
вони кусають людей. Ти практикувальник і за себе не боїшся, адже ти
несприйнятливий до хвороб. Але твої рідні не практикують і є звичайними
людьми, вразливими до інфекційних хвороб. Також не можна залишатися
осторонь, коли бачиш, що комахи сидять на обличчі дитини.
Наведу
вам приклад. За молодих років Шак’ямуні сталася така історія. Одного
дня Шак’ямуні хотів прийняти ванну. Він попросив свого учня почистити
ванну, яка стояла в лісі. Його учень прийшов туди й побачив, що по всій
ванні повзають комахи. Він подумав, що коли буде чистити ванну, комахи
можуть загинути. Він повернувся до Шак’ямуні та сказав: «По всій ванні
повзають комахи». Шак’ямуні тоді, не дивлячись на нього, промовив:
«Піди почисти ванну». Учень прийшов до ванни й побачив, що йому
нізвідки почати — один рух рукою, і комахи загинуть. Довелося знову
вертатися. Він знову підійшов до Шак’ямуні та сказав: «Шановний
учителю, по всій ванні повзають комахи. Від одного руху моєї руки вони
загинуть». Шак’ямуні поглянув на нього й мовив: «Я просив, щоб ти
почистив ванну!» Його учня раптом осінило, він пішов і швидко почистив
ванну. Ця історія говорить про наступне: ми не можемо не митися через
комах; не можемо шукати собі житло надворі через комарів; не можемо
нічого не їсти й не пити через те, що злаки й овочі теж мають життя.
Так робити не потрібно. Нам слід налагодити цей зв’язок, треба
вдосконалюватися відкрито і з гідністю. Ми не завдаємо живим істотам
шкоди навмисно, і цього вже достатньо. Водночас людина повинна мати
свій життєвий простір і життєві умови, які також треба захищати. Людина
має підтримувати своє життя та нормальний побут.
Раніше
деякі фальшиві майстри цігун казали: «Першого та п’ятнадцятого числа за
місячним календарем дозволяється вбивати живих істот». А інші казали:
«Можна вбивати двоногих тварин», — неначе двоногі не є живими істотами.
Невже вбивство живих істот у перші та п’ятнадцяті числа вважається не
вбивством, а копанням землі? Фальшивий майстер цігун чи ні — це цілком
можна визначити на основі його слів і поведінки. Подивіться, що він
каже, за чим женеться. Зазвичай майстри цігун, які говорять такі речі,
одержимі лихим духом. Поглянь, як майстер, одержимий лисицею, їсть
курку — він, як у приказці, «пожирає, як вовк, заковтує, як тигр».
Навіть кістки з’їдає.
Убивство
живих істот не лише створює величезну карму, а й зачіпає питання про
милосердя. Хіба ми, вдосконалювальники, не повинні мати милосердя? Коли
в нас проявиться милосердя, ми побачимо, що всі живі істоти страждають.
Хай на кого глянеш, усім гірко. Виникне таке явище.
ВЖИВАННЯ М’ЯСА
Вживання
м’яса — це теж досить дражливе питання. Але вживання м’яса не є
вбивством живих істот. Ви вивчаєте Закон уже стільки часу, і ми не
вимагали, щоб ви перестали їсти м’ясо. Багато майстрів цігун, тільки-но
ти прийшов на їхні курси, кажуть, що відтепер більше не можна їсти
м’ясо. Ти, ймовірно, подумаєш: «Раптом заборонили їсти м’ясо. Але ж я
ще до цього морально не готовий». Можливо, сьогодні вдома на обід
тушкована курка, смажена риба. Пахне дуже смачно, а їсти не можна. Тим,
хто вдосконалюється в релігіях, теж не дозволяють вживати м’ясо. Це
стосується й більшості цігун системи Будди та деяких цігун системи Дао.
Хоча ми не висували до вас такої вимоги, але ми також приділяємо увагу
цьому питанню. Тож як ми ставимося до вживання м’яса? У нашому методі
практики Закон загартовує людину. Метод, у якому Закон загартовує
людину, означає, що деякі стани проявляються із Гун, із Закону. У
процесі практики на різних рівнях виникають різні стани. Отже, одного
дня або сьогодні після моєї лекції хтось увійде в такий стан: він
більше не зможе їсти м’ясо; відчуватиме, що від м’яса тхне, як від
сирої риби; якщо з’їсть м’ясо, то його знудить. Це не те що тебе штучно
обмежують, не дають тобі їсти м’ясо, чи ти сам себе примушуєш не їсти
м’ясо. Це йде ізсередини. Коли досягаєш цього рівня, з Гун виходить
такий стан, у якому ти більше не можеш вживати м’ясо. Якщо ж ти дійсно
проковтнеш його, тебе знудить.
Наші
досвідчені учні знають, що в удосконаленні за Фалунь Дафа може
виникнути такий стан, що на різних рівнях можуть проявитися різні
стани. Деякі з учнів мають велику жагу, сильне бажання їсти м’ясо.
Зазвичай вони можуть з’їсти багато м’яса. Інші вже відчувають велику
відразу до м’яса, а вони ще такого не відчувають і все ще можуть його
їсти. Як тоді допомогти їм відкинути цю пристрасть? Коли вони з’їдять
порцію м’яса, у них заболить живіт. А коли не їстимуть м’ясо, він не
болітиме. Виникне такий стан. Тобто їм вказують на те, що більше не
можна їсти м’ясо. Але чи означає це, що в нашій школі після цього
потрібно повністю відмовитися від м’яса? Ні. Як ставитися до цієї
проблеми? Коли не можеш їсти м’ясо, це йде дійсно від душі. І в чому ж
мета? Заборона на м’ясо під час удосконалення в монастирі та наш прояв,
коли не можеш його їсти, — обидва ці методи призначені для того, щоб
позбавити людину жаги до м’яса, позбавити її цієї пристрасті.
Якщо
деяким людям не покладуть на тарілку м’ясо, то їм і їжа не йде в горло.
Це пристрасть звичайних людей. Одного дня вранці я проходив через задні
ворота парку Перемоги в місті Чанчуні. Троє людей виходили із воріт і
голосно розмовляли. Один із них сказав: «Що це за цігун, який забороняє
їсти м’ясо? Я краще проживу менше на десять років, але їстиму м’ясо!»
Ось наскільки велика його пристрасть. Поміркуйте: чи не слід позбутися
такої пристрасті? Безперечно, слід. Людина в процесі вдосконалення
якраз і позбувається всіляких бажань і пристрастей. Скажемо прямо: якщо
ти не усунув бажання їсти м’ясо, хіба це не означає, що ти досі маєш
пристрасть? Хіба так можна досягти Повної Досконалості? Отже, якщо маєш
пристрасть, треба її позбутися. Однак це не означає, що потрібно
назавжди відмовитися від м’яса. Мета не в тому, щоб ти не їв м’ясо, а в
тому, щоб ти усунув цю пристрасть. Якщо в той період, коли не можеш
їсти м’ясо, ти усунеш цю пристрасть, то згодом, імовірно, знову зможеш
його їсти. Тобі більше не здаватиметься, що від м’яса йде огидний
запах, і їсти його вже буде не так важко. Тоді їж собі, це не буде
проблемою.
Коли ти
зможеш їсти м’ясо, у тебе вже зникне пристрасть. Жага до м’яса зникне.
Але відбудеться велика зміна. Потім, коли ти знову їстимеш м’ясо, воно
вже не буде для тебе смачним. Якщо вдома приготують м’ясо, ти їстимеш
його разом з усіма, якщо не приготують, ти про нього й не згадаєш. Коли
ти їстимеш м’ясо, то не помічатимеш його приємного аромату. Ось який
виникне стан. Але вдосконалюватися серед звичайних людей досить важко.
Якщо вдома постійно готують м’ясо, з плином часу воно знову може
здатися тобі смачним. Тоді ця проблема може повторитися. У всьому
процесі вдосконалення цей стан може виникати багато разів. Раптом ти
знову не зможеш їсти м’ясо. Як не зможеш, то не їж. Ти справді не
зможеш їсти м’ясо. Якщо з’їси, тебе знудить. Коли ж ти знову зможеш
його їсти, то їж. Скорися природному плинові речей. Питання не в тому,
вживати м’ясо чи ні. Ключ у тому, щоб позбутися пристрасті.
У школі
Фалунь Дафа люди просуваються вперед досить швидко. Тільки б ти
підвищував свій Сіньсін, тоді кожний рівень прориватимеш дуже швидко.
Деякі початково не мали великої пристрасті до м’яса, їм і так було
байдуже, є воно чи ні. У таких людей цей стан протриває лише 1–2 тижні
й мине, вони вже зітруть цю пристрасть. А в деяких він триватиме
місяць, два, три місяці, можливо, пів року. Хоча бувають особливі
випадки, але зазвичай цей стан, коли людина не може їсти м’ясо, триває
не більш ніж рік. Це пов’язано з тим, що м’ясо вже стало невіддільною
частиною людського раціону. Але тим, хто професійно вдосконалюється в
монастирях, не можна їсти м’ясо.
Розповім,
як буддизм ставиться до вживання м’яса. У найбільш ранньому первинному
буддизмі не утримувалися від м’яса. Коли свого часу Шак’ямуні вів за
собою послідовників удосконалюватися в тяжких умовах у лісі, тоді
зовсім не існувало заповіді про відмову від м’яса. Чому не існувало?
Тому що, коли Шак’ямуні 2500 років тому викладав Закон, людське
суспільство було досить відсталим. У багатьох регіонах уже існувало
сільське господарство, а в багатьох — ще ні. Площа орної землі була
дуже малою, усюди простягалися ліси. Злаки були в дефіциті. Люди, які
щойно вийшли з лона первісного суспільства, жили здебільшого
полюванням. У численних регіонах м’ясо було для людей основною їжею.
Щоб максимальною мірою усунути пристрасті у своїх послідовників,
Шак’ямуні взагалі не давав їм торкатися грошей, майна тощо. Він навчав
учнів просити їжу, збирати милостиню. Що люди давали їм, те вони і їли,
адже як удосконалювальникам їм не можна було перебирати харчами. А
серед їжі, яку їм давали, могло бути й м’ясо.
Проте в
первинному буддизмі був такий термін як «заборонена їжа». Утримання від
забороненої їжі походить саме з первинного буддизму. Але нині, коли
говорять про заборонену їжу, то мають на увазі м’ясо. Насправді ж тоді
під нею малося на увазі не м’ясо, а цибуля, імбир, часник і таке інше.
Чому ж це вважали забороненою їжею? Численні ченці зараз не можуть
цього пояснити, бо багато хто з них не вдосконалюється по-справжньому й
багато чого не знає. Шак’ямуні проповідував учення про «Зречення,
Медитацію, Мудрість». Зречення означає, що слід зректися всіх бажань
звичайних людей; під медитацією мається на увазі те, що практикувальник
удосконалюється, цілковито занурившись у медитацію, — йому треба
повністю поринути в спокій. Усе, що заважало поринути в медитацію і не
давало вдосконалюватися, вважали серйозною завадою. Якщо хтось з’їдав
цибулю, імбир або часник, то видихав надзвичайно гострий запах. У той
час ченці медитували в лісі або в печері; вони сідали колами із
сімох-вісьмох людей. Якщо хтось з’їдав такі продукти, то від нього йшов
різкий і дуже дратівний запах. Цим він заважав іншим медитувати,
заважав поринути в медитацію, серйозно перешкоджав загартовувати Гун.
Тому й була така заповідь — ці продукти вважали забороненими й не
дозволяли їх вживати. Такий сильний запах огидний багатьом живим
істотам, які виробляються в людському тілі шляхом удосконалення.
Цибуля, імбир або часник можуть збудити в людини пристрасть — якщо
багато їх їсти, можна до них приохотитися. Тому їх і вважали
забороненою їжею.
У
минулому багато ченців, які досягли в удосконаленні дуже високого рівня
та набули стану відкритого або напіввідкритого Гун, зрозуміли, що
заповіді, яких треба дотримуватися в процесі вдосконалення, не мають
великого значення. Якщо звільнився від пристрасті, то матеріальні речі
вже зовсім не відіграють ролі, а справжньою перешкодою для людини є
саме пристрасть. Тому ченці минулих епох, які досягли високого рівня,
побачили, що вживання м’яса для людини зовсім не є ключовим питанням.
Ключове питання в тому, чи можеш ти позбутися відповідної пристрасті.
Якщо не маєш пристрасті, то, хай що ти їси, щоб наїстися, усе годиться.
Оскільки в монастирях саме так удосконалюються, багато хто вже до
такого звик. Крім того, це вже не є одним лише питанням заповіді. Це
вже входить у монастирські правила та розпорядок. Вони повністю
забороняють їсти м’ясо, тож люди вже звикли так удосконалюватися.
Візьмімо для прикладу ченця на ім’я Цзігун. У художній творчості з
нього зробили яскравого персонажа: ченцям не слід їсти м’ясо, а він
його вживав, і це виокремлює його з-поміж інших. Насправді, коли
Цзігуна вигнали з монастиря Лін’їньси, він мав десь діставати їжу, щоб
вижити. Тож, щоб заповнити шлунок, він їв усе, що йому давали. Він лише
хотів заповнити шлунок і не мав жодної пристрасті, пов’язаної з їжею,
йому було однаково, що їсти. Досягнувши певного рівня в удосконаленні,
він зрозумів цей принцип. Насправді Цзігун лише один чи два рази
випадково їв м’ясо. Якийсь письменник почув про ченця, який їсть м’ясо,
і зацікавився цією темою. Що історія дивовижніша, то більш охоче люди
її читатимуть. У художніх творах описуються події з нашого життя, але ж
там має місце й перебільшення. Так цей персонаж і набув популярності.
Насправді якщо дійсно позбувся відповідної пристрасті, то немає
значення, що їсти — головне втамувати голод.
У
Південно-Східній Азії або на півдні Китаю, у районі провінцій Гуандун і
Гуансі, деякі світські буддисти в розмові не згадують, що вони
вдосконалюються в Будду, неначе термін «удосконалення в Будду» надто
старомодний. Вони кажуть, що вони пісники, вегетаріанці. Тобто вони
мають на увазі, що вдосконалюються в Будду шляхом вегетаріанства. Такі
світські буддисти вважають удосконалення в Будду чимось настільки
примітивним. Хіба можна вдосконалитися в Будду, просто ставши
вегетаріанцем? Як ви знаєте, бажання їсти м’ясо — це лише один із видів
пристрастей, бажань, лише одна така пристрасть. Якщо ти став
вегетаріанцем, це означає, що ти усунув тільки одну пристрасть. Також
потрібно позбутися заздрості, потягу до суперництва та боротьби,
радості, прагнення показати себе й найрізноманітніших пристрастей, яких
людина має велику кількість. У вдосконаленні можна досягти Повної
Досконалості, тільки якщо відкинути всі такі пристрасті та бажання. А
ось якщо позбутися лише бажання їсти м’ясо, хіба цього достатньо, щоб
удосконалитися в Будду? Таке твердження є хибним.
Якщо
говорити про харчування, справа не обмежується лише м’ясом. Не можна
мати пристрасть до будь-якої їжі, це стосується й інших продуктів.
Деякі кажуть: «Я люблю їсти таку-то страву». Це також пристрасть.
Удосконалювальники по досягненню певного ступеня не мають такої
пристрасті. Звичайно, я викладаю Закон на дуже високому рівні, роблю
це, переплітаючи різні рівні. Ти не можеш одразу цього досягти.
Скажімо, ти полюбляєш їсти певну страву чи продукт. Як справді дійдеш у
вдосконаленні того етапу, коли слід усунути таке бажання, тоді ти вже
не зможеш це їсти. А якщо все-таки скуштуєш, то виявиш, що тобі вже не
смакує, або смакує не так, як завжди. Коли я працював на підприємстві,
їдальня при ньому постійно зазнавала збитків і згодом закрилася. Після
цього всі почали приносити обіди із собою. Доводилося готувати їжу
рано-вранці. Багато часу йшло, щоб зібратися на роботу. Іноді я купував
дві парові булочки та порцію тофу під соєвим соусом. Взагалі-то це
досить проста їжа, можна було б без проблем її вживати. Але їсти одне й
те саме теж не годиться, так само може виникнути стан, у якому тебе
змусять усунути цю пристрасть. Щойно подивишся на тофу, у шлунку
виділиться кислота, і вже не зможеш їсти цю страву. Адже бояться, що в
тебе виникне пристрасть. Звичайно, щоб проявився такий стан, потрібно
досягти в удосконаленні певного рівня. У початківців цей стан не
виникне.
У
системі Будди не вживають спиртного. Чи бачив ти, щоб хтось із Будд
тримав келих вина? Ні. Я розповідав про стан, коли ти не можеш їсти
м’ясо. Під час удосконалення серед звичайних людей, після того як
позбудешся пристрасті, згодом знову зможеш без проблем його вживати.
Але після того, як перестанеш пити алкоголь, тобі більше не можна буде
його пити. Адже в тілі практикувальника всюди міститься Гун, чи не так?
Гун усіляких форм. Деякі надздібності проявляються на поверхні твого
тіла. Усі вони чисті. Щойно вип’єш спиртне, усі такі надздібності
відразу залишать твоє тіло. В одну мить у тілі нічого не зостанеться,
адже всі вони не терплять запаху спирту. Ти виробив звичку, якої важко
позбутися. Вживаючи алкоголь, людина духовно деградує. А чому в деяких
школах удосконалення Великого Дао потрібно пити вино? Бо вони не
вдосконалюють своєї головної душі. Це робиться, щоб її задурманювати.
Деякі
не тямлять життя без спиртного й весь час напиваються. Деякі вже
настільки отруєні спиртом, що навіть їсти не починають без випивки. Не
пити вони вже не можуть. Нам же, практикувальникам, не слід бути
такими. Якщо питимеш, то неодмінно сформуєш погану звичку. Це ж
пристрасть. Алкоголь стимулює людські нерви, які відповідають за
звикання, — чим більше п’єш, тим сильнішою стає шкідлива звичка.
Поміркуймо як практикувальники: чи не слід нам усунути цю пристрасть?
Її теж потрібно усунути. Хтось подумав: «У мене не вийде! Я працюю на
прийомах і святкуваннях»; або «Я веду перемовини з торговими агентами.
Без випивки важко робити бізнес». Я б сказав, що навряд чи це так.
Зазвичай під час ділових переговорів, особливо з іноземцями, кожен
замовляє своє — хтось замовляє безалкогольний напій, хтось — мінеральну
воду, хтось — пиво. Ніхто тебе не буде примушувати пити спиртне. Пий,
що хочеш, скільки забажаєш. Особливо серед інтелігентних людей рідко
таке буває, щоб хтось когось примушував пити.
Куріння
— це теж пристрасть. Деякі люди кажуть, що куріння збадьорює. Я скажу,
що це обман і себе, й інших. Деякі люди, коли втомилися від праці або
від написання чогось і хочуть трохи перепочити, то викурюють сигарету.
Після того вони відчувають, що збадьорилися. Насправді ж це не так.
Просто вони трішки відпочили. Думки людини можуть створювати їй ілюзію,
а також обман чуттів. Тоді згодом дійсно формується таке уявлення, така
ілюзія: здається, що куріння тебе збадьорює. Такого зовсім не може
бути. Воно не дає такого ефекту. Куріння не приносить людському тілу
анітрохи користі. Коли патологоанатом здійснює розтин тіла людини, яка
тривалий час курила, то бачить, що її дихальне горло чорне. Усі легені
всередині повністю чорні.
Ми,
практикувальники, звертаємо велику увагу на очищення організму, чи не
так? Ми невпинно очищуємо організм, невпинно піднімаємося до високих
рівнів. А ти, навпаки, заносиш брудні речі у своє тіло. Хіба ти не йдеш
у протилежний бік? Крім того, це теж є великою пристрастю. Деякі
знають, що курити погано, але не можуть кинути. Насправді, скажу вам,
якщо людиною не керують правильні думки, і вона просто ось так схоче
кинути курити, то це буде не дуже просто. Якщо ти вже став
удосконалювальником, спробуй сьогодні позбутися цієї звички як
пристрасті та подивися, чи зможеш кинути. Тим, хто справді бажає
вдосконалюватися, я рекомендую з цієї миті кинути курити. Гарантую, що
ти зможеш цього домогтися. У залі, де проходять курси, ніхто не згадав
про те, щоб покурити. Якщо хочеш кинути, гарантую, що ти зможеш. Коли
знову візьмеш сигарету, вона матиме не той смак. Як читатимеш цю лекцію
моєї книги, буде такий самий ефект. Звичайно, якщо ти не бажаєш
удосконалюватися, то ми більше не будемо піклуватися про тебе. Я
вважаю, що як удосконалювальник ти маєш кинути курити. Я вже наводив
такий приклад: чи бачив ти, щоб хтось із Будд чи Даосів сидів із
сигаретою в роті? Хіба таке можливо? З якою метою ти вдосконалюєшся?
Хіба не повинен кинути курити? Тому я і кажу: якщо хочеш
удосконалюватися, кинь це. Куріння шкодить твоєму здоров’ю. До того ж
ця звичка являє собою нестримне бажання, що повністю суперечить
вимогам, які висуваються вдосконалювальникам.
ЗАЗДРІСТЬ
У
лекціях Закону я часто згадую про заздрість. Чому? Бо заздрість у Китаї
проявляється вкрай люто — до такої міри, що вона стала для людей
природною, і вони навіть не помічають її в собі. Чому ж китайці мають
таку велику заздрість? Вона має своє джерело. У минулому китайці
зазнали досить глибокого впливу конфуціанства й за темпераментом
здебільшого є інтровертами. Коли вони гніваються, то не показують
цього, коли радіють — теж. Вони відрізняються стриманістю й терпінням.
Усі китайці звикли до цього, тому здебільшого всі стали інтровертами.
Звичайно, такий характер має свою позитивну сторону: ти обдарований,
але не хвалишся цим. Однак такий характер має і недолік: він може
призводити до поганого стану. Особливо коли настав Кінцевий період
Закону, ця погана риса стала ще помітнішою — через неї в людей може
посилюватися заздрість. Якщо в когось сталася радісна подія, і він
розкаже про це, інші почнуть сильно заздрити. Якщо хтось на роботі або
поза роботою отримав нагороду, досяг чогось, він мусить мовчати, адже
якщо інші дізнаються про це, то втратять душевну рівновагу. Люди на
Заході називають це східною чи азійською заздрістю. Уся Азія зазнала
досить глибокого впливу китайського конфуціанства, що досі деякою мірою
позначається на людях у цьому регіоні. Але лише в Китаї проблема
заздрості проявляється досить сильно.
Це
певною мірою пов’язано з ідеєю абсолютної рівності, яку впроваджували в
нашій країні: якщо небо обвалиться, усе одно помремо разом; якщо буде
якась вигода, поділимо її порівну. Прийняте в той час у Китаї правило
«підвищувати зарплатню лише кільком відсоткам людей за раз» не діяло —
під час підвищення зарплатні все одно підвищували її кожному. Здається,
що така ідеологія правильна: усі рівні. А насправді як усі можуть бути
рівними? Кожний має різну роботу й працює з різною старанністю. Крім
того, у нашому Всесвіті є принцип: «Хто нічого не втратив, той нічого
не отримає. Щоб здобути, треба втратити». Звичайні люди кажуть: «Хто не
працює, той не їсть. Якщо багато працюєш, то багато отримаєш. Якщо мало
працюєш, то отримаєш мало. Якщо багато віддаси, то й здобути маєш
багато». Раніше, під час просування ідеї абсолютної рівності, казали:
«Усі люди народилися рівними. Це подальше життя їх змінило». На мою
думку, це сказано надто категорично. Коли щось кажуть надто
категорично, це неправильно. Чому одна дитина народжується хлопчиком, а
інша — дівчинкою? Чому люди мають різну зовнішність? Деякі люди
народжуються хворими, мають дефекти тіла. Люди не є рівними. На
високому рівні ми бачимо, що в іншому просторі видно все життя людини.
Хіба воно може бути однаковим в усіх? Припустімо, всі хочуть бути
рівними, однак не всім заплановано мати в житті певні речі. Тоді як
можна досягти рівності? Люди не рівні.
У
західних країнах люди за темпераментом здебільшого є екстравертами:
коли вони радіють, це можна побачити, коли гніваються — теж. Такий
темперамент має свою перевагу, але має і недолік — нестриманість. Через
різницю в підході двох темпераментів один і той самий учинок має різні
наслідки. У Китаї, якщо директор похвалить тебе або надасть якусь
вигоду, то інші втратять душевну рівновагу. Коли отримав трішки більшу
премію, то, наче злодій, маєш потайки ховати гроші до кишені, щоб ніхто
про це не дізнався. Зараз уже важко бути взірцевим працівником: «Ти
взірцевий працівник, ти молодець. Ти маєш приходити раніше і йти
пізніше. Усю роботу виконай ти. Ти все робиш чудово, а ми нікудишні», —
над такими насміхаються. Важко навіть бути доброю людиною.
В інших
країнах усе буде зовсім по-іншому. Керівник бачить, що людина сьогодні
добре виконала роботу, і дає їй більше преміальних. Людина із бурхливим
захватом перелічує гроші перед колегами: «Ого, скільки грошей мені
сьогодні дав хазяїн!» — вона з радістю перебирає пальцями купюри на
очах у всіх. Вона не матиме від цього жодних наслідків. Якщо ж ти
отримаєш більше преміальних у Китаї, то навіть керівник скаже тобі
швидше сховати гроші, щоб інші не побачили. В інших країнах, коли
хлопчик отримав у школі 100 балів, він, радісно підстрибуючи, біжить і
кричить: «Я сьогодні отримав сто! Я отримав сто!» — і так усю дорогу
додому. Сусіди відчиняють двері, щоб крикнути: «Гей, Томе! Чудово,
малий!» Інші розкривають вікна: «Молодець, Джеку!» У Китаї було б не
так: «Я отримав сто, я отримав сто!» — дитина біжить зі школи додому.
Сусіди не вітають її з успіхом, натомість лаються у своїй кімнаті: «Що
тут такого? Ну то й що, як отримав сто? Чим тут хвалитися?! Хто не
отримував сто?!» Отже, ці два види ідеологій породжують різні наслідки.
Сформовані уявлення китайців стимулюють появу в них заздрості. Інші
намагаються стати кращими, вони ж не радіють за них, а втрачають
душевну рівновагу. Отже, ці уявлення можуть породити таку проблему.
Ідея
абсолютної рівності, яку впроваджували в попередні роки, просто
понівечила людські ідеї та уявлення. Наведу конкретний приклад. Людина
працює на підприємстві. Вона відчуває, що інші в усьому їй
поступаються. Хай що вона робить, у неї все виходить. Вона вважає себе
надзвичайною. Ця людина думає: «Якщо мене призначать директором або
головним менеджером, я легко впораюся; якщо призначать на ще вищу
посаду, я теж справлюся; я навіть прем’єр-міністром можу бути».
Керівник, можливо, теж каже, що ця людина молодець, справляється з
усім. Колеги, імовірно, також говорять, що вона молодець, майстер на
всі руки, талановита. Проте в їхній бригаді або в тій самій конторі є
такий працівник, який ні на що не здатен і все в нього падає з рук. І
ось одного дня цього неумійка підвищили до менеджера, а її — ні,
причому він навіть став її керівником. Тоді ця талановита людина
втратила душевну рівновагу, почала скаржитися і керівництву, і колегам.
Вона почала відчувати обурення та страшенну заздрість.
Я
поясню вам такий принцип, який звичайні люди не можуть зрозуміти: тому,
хто вважає себе здібним до всього, можливо, долею не судилося стати
керівником; інша ж людина ні на що не здатна, але доля призначила їй
стати керівником. Хай що думають звичайні люди — то думки звичайних
людей. З погляду ще вищих живих істот, розвиток людського суспільства
всього-на-всього йде за передвизначеними закономірностями. Отже, що
тобі робити все твоє життя, вони тобі планують аж ніяк не згідно з
твоїми вміннями. У буддизмі кажуть, що існує кармічна відплата, тобто
тобі планують життя згідно з твоєю кармою. Хай які великі твої вміння,
якщо ти не маєш Де, то, ймовірно, у цьому житті нічого не матимеш. Ти
бачиш, що він ні на що не здатний, але якщо він має велике Де, то стане
високопосадовцем, збагатіє. Звичайні люди цього не бачать, тому їм
постійно здається, ніби вони мають робити те, що відповідає їхнім
здібностям, те, що їм належить робити. Тож усе своє життя вони
змагаються та борються, через що їхня душа зазнає величезної шкоди.
Вони відчувають велику гіркість і втому, постійний душевний дисбаланс,
погано їдять, погано сплять, почуваються пригнічено. Коли ж приходить
старість, здоров’я в них стає слабким, і проявляються які завгодно
хвороби.
Тоді
нам, удосконалювальникам, тим паче не слід так учиняти. Ми скоряємося
природному плинові речей. Своє ти не втратиш, а чуже — не вибореш.
Звичайно, це не абсолютно. Якби все було настільки абсолютним, то не
існувало би питання про те, що люди можуть скоювати погані вчинки.
Тобто тут можуть міститися деякі неусталені чинники. Але про нас як
практикувальників зазвичай піклуються Тіла Закону Вчителя. Якщо інші
захочуть забрати собі щось твоє, то не зможуть цього зробити. Тому ми й
скоряємося природному плинові речей. Іноді тобі здається, що якась річ
— твоя, інші також кажуть, що вона твоя, але насправді вона тобі не
належить. Ти, можливо, уже вважаєш її своєю, але зрештою виявилося, що
вона не твоя. З цього й можна буде побачити, чи можеш ти це відпустити.
Якщо не можеш, це означає, що ти маєш пристрасть. У такий спосіб якраз
і допомагають тобі усунути пристрасть до вигоди. Ось у чому суть.
Оскільки звичайні люди не можуть усвідомити цього принципу, вони
змагаються й борються з іншими за різні вигоди.
Заздрість
серед звичайних людей проявляється просто вкрай люто. У колах
удосконалювальників вона теж завжди була досить помітною. Різні течії
цігун не можуть миритися одна з одною. Вони сперечаються між собою, яка
школа є кращою, пересуджують одне одного. Як на мене, усі вони належать
до рівня оздоровлення. Більшість цігуністів, які змагаються між собою,
мають хаотичний Гун, принесений лихим духом. Такі люди не звертають
уваги на Сіньсін. Один робить вправи цігун уже понад 20 років, і в
нього досі не проявилися надздібності. А дехто щойно почав робити
вправи, і в нього вони вже проявилися. Перший одразу втратив душевну
рівновагу: «Я вже понад 20 років практикую цігун, і все одно так і не
маю надздібностей. А в нього вони вже проявилися? Які це надздібності в
нього виникли?!» Він страшенно розлютився: «Ця людина одержима лихим
духом, у неї виникло відхилення!» Один майстер цігун проводив курси, і
якась людина в залі почала висловлювати невдоволення: «І що ж це за
майстер цігун? Не хочеться й слухати таку нікчемну лекцію». Нехай той
майстер справді розповідає гірше за неї, але ж він викладає те, що
належить до його власної школи. А ця людина навчається будь-чого. Вона
має цілу купу сертифікатів про закінчення курсів. Хоч який майстер
проводить курси, вона в усіх бере участь. Ця людина дійсно багато чого
знає, навіть більше за того майстра. Але яка із цього користь? Усе це
належить до рівня оздоровлення. Чим більше вона себе цим наповнює, тим
хаотичнішою і складнішою стає інформація в її тілі, тим їй важче
вдосконалюватися. Усе прийшло в повний безлад. У справжньому
вдосконаленні зосереджуються лише на одній школі, щоб не виникало
жодних відхилень. Серед щирих удосконалювальників за Дао теж таке
проявляється — вони не миряться одне з одним. Якщо вони не позбулися
потягу до суперництва та боротьби, то в них теж може виникнути
заздрість.
Згадаймо
одну історію. На думку Шень Гунбао з роману «Посвята в статус
небожителів», Цзян Цзия́ вже старий і до того ж не має ніяких
надздібностей, але Первісний Небесний Владика призначив саме Цзян Цзия
виконувати ритуал посвяти в статус небожителів. Шень Гунбао втратив
душевну рівновагу: «Чому це його призначили проводити посвяту в статус
небожителів?! Поглянь, я, Шень Гунбао, такий могутній. Відітни мені
голову, і я можу встановити її назад на місце. Чому ж не доручили
виконувати посвяту мені?!» Він відчував страшенну заздрість і постійно
створював неприємності для Цзян Цзия.
В епоху
Шак’ямуні в первинному буддизмі говорилося про надздібності. А зараз у
буддизмі більше ніхто не насмілюється про них згадувати. Якщо ти
заведеш мову про надздібності, буддисти скажуть, що в тебе виникло
відхилення. Які надздібності? Вони категорично заперечують їх
існування. Чому ж так? Нинішні ченці зовсім не знають, у чому тут
справа. Шак’ямуні мав десятьох старших послідовників, серед яких він
назвав Могаллану найкращим у чудотворній силі. Шак’ямуні мав і
послідовниць. Одна з них на ім’я Уппалавана також була найкращою в
чудотворній силі. Коли буддизм проник до Китаю, теж траплялися такі
випадки, упродовж історії з’явилося багато ченців високого рівня. Коли
Бодхідхарма прямував до Китаю, він переправився через річку Янцзи на
одній стеблині очерету. Однак з поступом історії чудотворну силу дедалі
більше й більше витісняли. Основною причиною цього було те, що старший
чернець у монастирі, чернець-управитель, настоятель і тому подібні люди
не обов’язково мали чудову природну основу. Хоча він став настоятелем,
старшим ченцем, це не більше ніж посада звичайних людей. Він теж
удосконалювальник. Просто для нього це як робота. Ти вдосконалюєшся, не
постригшись у ченці, і є любителем. Можеш успішно вдосконалитися чи ні,
залежить від того, як ти вдосконалюєш свою душу. Це є однаковим для
всіх — не дозволено навіть трохи від цього відхилятися. А ось молодший
чернець, який розпалює вогонь і готує їжу, зовсім не обов’язково є
людиною з малою природною основою. Чим більше страждає молодший
чернець, тим легше йому досягти відкриття Гун; водночас, чим
комфортніше живеться старшому ченцю, тим важче йому цього досягти. Це
тому, що тут існує питання про перетворення карми. Молодший чернець
постійно страждає і втомлюється, тож швидше погасить карму і швидше
досягне Прозріння. Хтозна, можливо, одного дня в нього раптом
відкриється Гун. Коли він досягне відкриття Гун, досягне повного або
часткового Прозріння, у нього відразу проявиться чудотворна сила. Ченці
всього монастиря почнуть підходити до нього й ставити різні запитання.
Кожний стане ним захоплюватися. А настоятель уже не зможе цього
терпіти: «Як же мені тепер залишатися настоятелем? Якого прозріння він
досяг? У нього виникло відхилення, і він втратив розум. Треба його
вигнати!» І його вигнали з монастиря. З плином часу в буддизмі
ханьського регіону більше ніхто не наважувався обговорювати
надздібності. Наприклад, чернець Цзігун мав такі великі надздібності.
Одного дня Цзігун за допомогою надздібностей перемістив дерев’яні
колоди з гори Емейшань — вони одна за одною вистрибнули з криниці. Але
зрештою його все одно вигнали з монастиря Лін’їньси.
Заздрість
є дуже серйозною проблемою, адже вона безпосередньо стосується того, чи
можемо ми досягти Повної Досконалості. Якщо людина не може позбутися
заздрості, то всі думки, які вона вдосконалила, стають дуже вразливими.
Є таке правило: якщо людина у своєму вдосконаленні не може усунути
заздрості, то не здобуде Істинного Плоду, абсолютно не здобуде. Як
відомо, Будда Амітабха казав, що люди з кармою можуть переродитися в
його світі. Однак ті, хто не усунув заздрості, не зможуть туди
потрапити. Якщо людина в інших питаннях трохи не відповідає вимогам,
якщо її недоліки несуттєві, то, можливо, їй дозволять з кармою піти в
його світ і там продовжити своє вдосконалення. Але людину, яка не
позбулася заздрості, у жодному разі туди не пропустять. Сьогодні я хочу
сказати практикувальникам: не треба вперто триматися хибних уявлень!
Твоя мета — досягнути у вдосконаленні ще більш високих рівнів.
Заздрість обов’язково треба відкинути. Тому я і пояснив це питання
окремо.
ПРО ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ
Розповім
про лікування хворих, але не для того, щоб навчити тебе лікувати.
Нікому з учнів, які щиро вдосконалюються за Фалунь Дафа, не можна
лікувати хворих. Щойно ти почнеш лікувати, мої Тіла Закону повністю
заберуть назад усі речі Фалунь Дафа, які ти маєш у своєму тілі. Чому ми
ставимося до цього питання настільки суворо? Бо це явище руйнує Дафа.
До того ж лікування хворих зашкодить твоєму власному здоров’ю. У деяких
людей, після того як їм вдасться когось вилікувати, аж руки сверблять —
хай кого зустрінуть, одразу хочуть його полікувати, бажають показати
своє вміння. Хіба це не пристрасть? Вона серйозно заважає людям
удосконалюватися.
Багато
фальшивих майстрів цігун вхопилися за прагнення звичайних людей, які
після навчання цігун бажають лікувати хворих. Тому ці майстри й
проводять такі курси. Вони кажуть, що випромінювання Ці може лікувати
інших. Хіба це не смішно? Ти маєш Ці, й інший має Ці. Невже,
випроменивши Ці, ти можеш когось вилікувати? Хтозна, може, його Ці буде
лікувати тебе! Одна Ці не здійснює впливу на іншу. Коли людина
вдосконалюється на високому рівні, у неї виникає Гун. Вона випромінює
речовини високої енергії. Гун дійсно може вилікувати захворювання, може
його зменшити або стримати, але все-таки не в змозі його викоренити.
Отже, щоб остаточно вилікувати хворобу, потрібно мати надздібність. Для
кожного виду захворювання є надздібність, яка призначена для її
лікування. Як на мене, самих лише лікувальних надздібностей існує понад
тисячу видів. Скільки є видів хвороб, стільки й видів надздібностей,
спрямованих на те, щоб їх лікувати. Без відповідної надздібності, хай
як уміло ти лікуєш, нічого не вийде.
Деякі
люди в ці роки створили в колах удосконалювальників велику плутанину.
Хто із тих справжніх майстрів, які свого часу почали поширювати
оздоровчі вправи цігун, навчав людей лікувати інших? Хто навчав цього з
тих майстрів, які відкрили цігун широкому загалу? Усі вони самі тебе
лікували або навчали тебе, як удосконалюватися, як загартовуватися,
навчали тебе якогось методу практики, а далі ти вже сам шляхом вправ
міг покращити своє здоров’я. Згодом з’явилися фальшиві майстри цігун,
що створили нездорову атмосферу. Ті, хто бажає лікувати інших,
приваблюють лихого духа. Це неодмінно так. На початку поширення цігун
деякі майстри теж лікували хворих. Вони робили це відповідно до
тодішніх змін небесних світил. Але це не техніка звичайних людей, і її
не можна було залишити їм назавжди. Це було викликано тодішніми змінами
небесних світил, було проявом лише того періоду. Коли пізніше почали
проводити курси, щоб навчати людей лікувати інших, — це вже було
неподобством. Хіба звичайна людина за три-п’ять днів може навчитися
лікувати інших? Деякі кажуть: «Я можу вилікувати таке й таке
захворювання». Скажу тобі: кожен з них має лихого духа. Чи знають вони,
які створіння сидять у них на спині? Вони одержимі лихим духом, але
самі цього не відчувають, не знають, думають, що все чудово, що вони
мають великі вміння.
Справжнім
майстрам цігун, щоб досягти такої мети, потрібно пройти через щире
вдосконалення впродовж багатьох років. Коли ти лікуєш інших, подумай:
чи маєш ти такі могутні надздібності, щоб усунути людині карму? Чи
передав тобі хтось істинні знання? За три чи навіть два дні ти дійсно
навчився лікувати інших? Чи можеш ти руками звичайної людини лікувати
інших? Ці фальшиві майстри вхопилися за твоє слабке місце, вхопилися за
людську пристрасть. Ти женешся за здатністю лікувати? Гаразд, вони
проведуть лікувальні курси й детально покажуть тобі, як використовувати
різні лікувальні прийоми: «укол з повітрям», «світловий метод»,
«викидання Ці», «поповнення Ці», «акупунктурний масаж», «схоплення в
жменю» і багато інших. Мета всього цього — виманити в тебе гроші.
Поговорімо
про вищезгадане «схоплення в жменю». Чому людина хворіє? Ми бачимо, що
фундаментальною причиною її хвороб і всіх нещасть є карма — поле чорної
матерії. Вона належить до речей із природою Їнь, до поганих речей. А
погані духи також мають природу Їнь. Усі вони належать до чорних. Отже,
вони можуть увійти в те місце. Таке середовище їм пасує. Вони є
основною причиною виникнення в людей захворювань. Це найголовніше
джерело появи хвороб. Звичайно, є ще два види: дуже-дуже дрібні духи,
які щільно зібрані в одному місці й становлять собою згустки карми;
другий вид трапляється досить рідко, але його теж можна зустріти: за
допомогою чогось на зразок труби передаються речі, накопичені предками.
Розповімо
про найпоширеніше. У людини в якомусь місці виявили пухлину, запалення,
розростання кістки тощо. В іншому просторі точно в цьому місці
перебуває дух. Він ховається в дуже глибокому просторі. Звичайні
майстри цігун не можуть його побачити, адже за допомогою простих
надздібностей його не видно. Вони лише бачать, що в тілі людини виникла
чорна Ці. Де міститься чорна Ці, те місце і є хворим. Це твердження є
слушним. Але чорна Ці не є основною причиною появи хвороби. Річ у тім,
що в іще глибшому просторі присутній такий дух. Він і випромінює це
поле. А деякі люди ще навчають, як усувати або як розсіювати Ці.
Спробуйте це зробити! Не мине й трохи часу, як Ці утвориться знову.
Деякі з таких істот досить могутні. Щойно буде викинуто Ці, як вони
стягнуть її назад. Вони здатні збирати Ці назад. Унаслідок цього людину
не вдається вилікувати.
На
думку тих, хто має надздібності, у тому місці присутня чорна Ці. Вони
вважають, що це і є хвороботворна Ці. Лікарі китайської медицини
скажуть, що виявили там забиття каналів, непрохідність Ці або крові,
засмічення каналів. А з погляду європейської медицини в цьому місці
спостерігається виразка, пухлина, розростання кістки, запалення й тому
подібне. Такі духи відображаються в цьому просторі саме в такій формі.
Після того як усунеш те створіння, ти виявиш, що на цій стороні в тілі
людини все зникне. Коли усунеш того духа й видалиш те поле, виявиш, що
людині одразу стане краще. Зникне і поперекова грижа, і розростання
кістки. Якщо знову зробити рентген, на знімку не буде ніяких ознак
розростання кістки. Основна причина полягає саме в тому, що діє те
створіння.
Деякі
кажуть, що навчать тебе лікувати за три-п’ять днів, навчать «схоплення
в жменю». Хотів би я подивитися, як вони це робитимуть... Людина є
слабшою за всіх, а той дух дуже лютий. Йому підпорядкований твій
головний мозок, він час від часу над тобою потішається. Йому досить
легко забрати в тебе життя. Ти ж стверджуєш, що схопиш його. Як ти це
зробиш? Своєю рукою звичайної людини ти не доторкнешся до нього. Ти
махаєш рукою в різні боки, а дух не звертає на тебе уваги. Він навіть
сміється з тебе. Йому дуже смішно, як ти хапаєш рукою повітря. Якщо ж
ти дійсно зможеш доторкнутися до цієї істоти, вона миттєво поранить
твою руку. Це буде справжнє поранення! Раніше я лікував деяких людей. З
руками, здавалося, усе було нормально. Усі тести показували, що все
добре й руки нормальні. Але вони ніяк не могли підняти рук. Руки просто
ось так висіли. Я сам бачив це. Їхнє тіло в іншому просторі було
поранено. Така людина дійсно вже інвалід. Коли те тіло поранено, хіба
вона не інвалід? Деякі запитують мене: «Учителю, чи можна мені
практикувати? Мене стерилізували» або «…мені щось видалили». Я
відповідаю, що все це не має значення, операція не вплинула на твоє
тіло іншого простору, а коли загартовуєш Гун, відіграє роль саме те
тіло. Отже, як я щойно сказав, коли, хапаючи ту істоту, ти не натрапиш
на неї, вона не зверне на тебе уваги; якщо ж торкнешся неї, вона може
поранити твою руку.
Щоб
підтримати масштабну акцію з просування цігун, організовану на рівні
держави, я з кількома учнями взяв участь у Виставках здоров’я Сходу, що
проходили в Пекіні. На обох виставках ми були найпомітнішими. На першій
виставці нашому Фалунь Дафа присудили почесне звання «Яскрава зірка
серед шкіл цігун»; на другій до нас прийшло так багато людей, що було
просто неможливо всіх прийняти. Біля інших виставкових стендів люди
майже не ходили, а навколо нашого зібрався великий натовп. Вишикувалося
три черги: у першій черзі люди записувалися на прийом у першій половині
дня; у другій черзі записувалися на другу половину дня; ще в одній
черзі чекали на те, щоб узяти в мене автограф. Загалом ми не лікуємо
хворих, для чого ж ми це робили? Бо хотіли підтримати цю велику акцію з
просування цігун, організовану державою. Ми хотіли зробити свій внесок
у цю справу, тому й взяли в цьому участь.
Я
розділив свій Гун між учнями, яких узяв із собою, — кожному виділив
частину енергії. Це були енергетичні згустки з більш ніж ста видів
надздібностей, з’єднаних разом. У такий спосіб я щільно закрив їхні
руки. Але, незважаючи на це, у деяких моїх учнів руки були прокушені,
на них з’являлися пухирі та рани, з яких текла кров. І таке траплялося
часто. Ось наскільки лютими є ті створіння. Тож подумай: чи наважишся
ти їх чіпати, маючи руки звичайної людини? Крім того, ти не зможеш
схопити таку істоту. Якщо ти не маєш відповідної надздібності, то
нічого не вийде. Адже той дух в іншому просторі бачить, що ти хочеш
зробити. Тільки-но в тебе виникне думка, він одразу про неї дізнається.
Оскільки ти хочеш його схопити, він давно вже втік. Щойно хворий вийде
від тебе за двері, той дух вмить повернеться до нього, і хвороба
проявиться знову. Щоб вилікувати її, потрібно застосувати певну
надздібність — простягнеш руку і вмить прикуєш ту істоту до місця.
Після того як те створіння завмре, слід застосувати ще одну
надздібність, яка в минулому називалася «великим способом виймання
душі». Ця надздібність ще могутніша — за допомогою неї можна вихопити
всю душу людини, після чого вона миттєво втратить можливість рухатися.
Ця надздібність спрямовується на певну ціль. Ми спрямовуємо її саме на
те створіння. Є така історія: Будда Татхагата посвітив чашкою на Сунь
Укуна, і той, хоч був до того величезним, одразу став розміром як
маленька крапочка. Ось що може зробити ця надздібність. Великий цей дух
чи маленький — він одразу стане дуже малим і опиниться у твоїй руці.
Але ж
не можна вводити руку у фізичне тіло хворого, щоб схопити те створіння.
Це б шокувало звичайних людей. Категорично заборонено так робити.
Навіть якщо той, хто лікує, на це здатний. Рука, яку він вводить у тіло
хворого, перебуває в іншому просторі. Скажімо, людина має хворе серце.
Коли ця рука простягається в напрямку ділянки, де в людини розташоване
серце, рука іншого простору вже увійшла всередину. Усе це відбудеться
миттєво — після того як та рука надзвичайно швидко схопить те
створіння, твоя зовнішня рука стисне кулак, і обидві руки з’єднаються
разом. Та істота вже у твоїй руці. Вона вкрай люта. Іноді вона
пручається в тебе в кулаку, свердлить його, кусається, а буває, що й
кричить. Як бачиш, створіння, яке ти схопив, дуже мале, але, коли
розкрити руку, воно стане величезним. Не кожний здатен його чіпати. Без
такої надздібності аж ніяк не зможеш цього зробити. Це зовсім не так
просто, як уявляють люди.
Звичайно,
у майбутньому такій формі лікування, як цігунтерапія, можливо, й дадуть
існувати. У минулому вона завжди існувала. Але той, хто хоче її
застосовувати, обов’язково має бути вдосконалювальником. У процесі
вдосконалення він виявляє милосердя, тож для малої кількості добрих
людей він може це робити. Але він не здатний остаточно позбавити їх
карми, його рівень Вей Де для цього недостатній. Отже, лихо все ще
залишиться, буде вилікувано лише якесь конкретне захворювання.
Пересічний майстер цігун не осягнув Дао в удосконаленні. Він здатний
лише відсунути людині хворобу на потім чи перетворити її. Він може
перетворити її на інше лихо. Однак він сам, можливо, і не знає, що
захворювання було відсунено. Якщо його практика вдосконалює допоміжну
свідомість, то це здійснює вона. Цігуністи деяких практик, схоже, дуже
популярні. Але велика кількість знаменитих майстрів цігун не має Гун.
Увесь їхній Гун належить допоміжній свідомості. Тобто їм у процесі
вдосконалення дозволяють так робити. Деякі люди перебувають на цьому
рівні тривалий час, вони виконують вправи, не виходячи за межі цього
рівня понад десять років, кілька десятків років, і тому все своє життя
лікують і лікують людей. Оскільки вони перебувають на цьому рівні, їм
дозволяють так учиняти. Але учням Фалунь Дафа категорично не можна
лікувати інших. Почитай хворому цю книгу. Якщо він прийме її зміст, то
може одужати. Але люди з різною величиною карми матимуть різні
результати.
ЛІКУВАННЯ В ЛІКАРНІ ТА ЦІГУНТЕРАПІЯ
Поговорімо про
взаємозв’язок між лікуванням у лікарні та цігунтерапією. Деякі лікарі
європейської медицини не визнають цігун. Таких, можна сказати,
більшість. Вони думають так: «Якщо за допомогою цігун можна лікувати
захворювання, то навіщо тоді потрібні наші лікарні?! Замініть їх! У
вашому цігун достатньо доторкнутися рукою і вже можна вилікувати
людину, не потрібні ні уколи, ні ліки, ні госпіталізація. Хіба не було
б чудово, якби ви нас замінили?!» Такі слова необґрунтовані та
нерозсудливі. Деякі люди нічого не тямлять у цігун. По суті,
цігунтерапію не можна застосовувати так само, як лікувальні прийоми
звичайних людей. Це не техніка звичайних людей, а річ надприродна. Хіба
ж можна дозволити, щоб надприродна річ у великих масштабах створювала
завади суспільству звичайних людей? Здатності Будд колосальні! Один
Будда один раз махне рукою, і в цілого людства не залишиться жодних
хвороб. Чому ж він цього не зробить? Тим паче Будд настільки багато.
Чому ж вони не виявлять милосердя й не дадуть тобі одужати? Бо
суспільство звичайних людей саме таке — воно перебуває в стані
народження — старості — хвороб — смерті. Усе це має причинний зв’язок,
усе це кармічна відплата. Якщо ти щось заборгував, то маєш це повернути.
Якщо ж ти вилікуєш
людину, то порушиш цей принцип. Усім можна буде коїти погані вчинки й
не потрібно буде за них розплачуватися. Хіба можна таке дозволити? Якщо
ти під час удосконалення виявляєш милосердя, але не маєш такої великої
сили, щоб остаточно вирішити цю проблему, тобі дозволяють лікувати.
Оскільки ти виявляєш милосердя, тобі дозволяють так учиняти. Але якщо
ти дійсно здатний вирішити цю проблему й хочеш лікувати у великих
масштабах — таке вже заборонено. Тоді б ти серйозно порушив стан
суспільства звичайних людей. Так робити не дозволяється. Отже, лікарні
звичайних людей зовсім не можна замінити на цігун. Цігун — це
надприродний метод.
Якщо в Китаї
створять цігунські лікарні (припустімо, це буде дозволено), і всі
великі майстри цігун почнуть приймати там хворих, то, як думаєте, що із
цього вийде? Так робити не можна, бо всі захищають стан суспільства
звичайних людей. Щойно майстри цігун створять цігунську лікарню,
цігунську поліклініку, реабілітаційний центр або лікувально-оздоровчий
курорт, їхня ефективність лікування одразу суттєво впаде. Чому? Бо вони
провадять діяльність серед звичайних людей, а отже, мають відповідати
Закону цього рівня; їм не можна робити речі, які перевищують рівень
звичайних людей. Лікування в них не може бути ефективнішим, ніж у
лікарні. Тож людина не одужає одразу, і майстри цігун скажуть, що їй
необхідно пройти кілька курсів лікування. Зазвичай так і відбувається.
Незалежно від того,
створять цігунські лікарні чи ні, ніхто не може перекреслити той факт,
що цігун здатний лікувати людей. Цігун поширюється в суспільстві вже
стільки часу, і багато людей завдяки вправам цігун дійсно покращили
своє здоров’я. Можливо, їхню хворобу було просто відсунуто в часі — так
чи інакше зараз у них ця хвороба відсутня. Тобто ніхто не може
заперечити той факт, що цігун здатний лікувати людей. Здебільшого люди,
які звертаються до майстрів цігун, мають важковиліковні захворювання. У
лікарні їх не змогли вилікувати. Коли ж вони пішли випробувати долю до
майстрів цігун, то зрештою їх вилікували. Ніхто б не звертався до
майстрів цігун, якби міг вилікуватися в лікарні. Особливо на початковій
стадії хвороби люди воліють звертатися до лікарні. Отже, цігун таки
може лікувати. Просто це не можна робити в такий самий спосіб, як
робляться інші справи в людському суспільстві. Широкомасштабне
втручання абсолютно неприпустиме. Якщо робити це, не піднімаючи галасу,
у малих масштабах, або коли це не здійснює занадто великого впливу,
тоді це дозволяється. Але так неможливо остаточно вилікувати від
хвороби, і це точно. Краще за все за допомогою вправ цігун самому
позбутися своїх хвороб.
Деякі майстри цігун
кажуть: «У лікарнях не можуть вилікувати людину. Ефективність лікування
в лікарнях зараз невелика...» Що ми про це думаємо? Звичайно, причин
тут багато. Найголовніша причина, як на мене, полягає в тому, що мораль
людства впала. Через це й виникають усілякі дивні хвороби, які в
лікарнях не можуть вилікувати і на які вживання ліків не діє. До того ж
зараз багато підробних ліків. Усе це плоди того, що самі люди до такої
міри зіпсували суспільство. Нехай ніхто не звинувачує в цьому інших,
адже кожний «підливав олії у вогонь», тому кожний під час удосконалення
стикається зі стражданнями.
Деякі захворювання
в лікарні не вдається діагностувати, хоча людина дійсно хвора. У деяких
людей діагностували захворювання, але не знають, як його назвати. Це
хвороби, з якими ніколи раніше не стикалися і які в лікарнях загально
називають сучасними захворюваннями. Чи здатні лікарні виліковувати
людей? Звичайно, здатні. Інакше люди б їм не довіряли. Усі ж ходять
туди лікуватися. У лікарнях усе ж можуть допомогти людині одужати,
просто їхні лікувальні засоби належать до рівня звичайних людей. Однак
бувають незвичайні хвороби, і деякі з них украй серйозні. Тому в
лікарнях кажуть, що їх можна вилікувати лише на ранній стадії. Якщо
хвороба розвинулася, вони вже будуть не в змозі її вилікувати. А від
збільшення дози ліків людина отруїться. Нинішній рівень медицини
збігається з рівнем розвитку науки і техніки — вони перебувають на
рівні звичайних людей. Тому медицина має лише такий лікувальний ефект.
Потрібно прояснити одну річ. Здебільшого і цігунтерапія, і лікування в
лікарні просто відсувають лихо, яке є основною причиною виникнення
хвороби, на потім — на другу половину життя або ще далі, але карму це
аж ніяк не зачіпає.
Далі поговоримо про
китайську медицину. Лікування в китайській медицині дуже близьке до
цігунтерапії. У Стародавньому Китаї лікарі китайської медицини
здебільшого мали надздібності. Великі лікарі, серед яких Сунь Сим’яо,
Хуа То, Лі Шичжень, Б’янь Цюе та інші, мали надздібності. Про все це є
записи в медичних трактатах. Але часто ці найцінніші речі зараз
зазнають критики. Китайська медицина успадкувала лише деякі рецепти або
ж практичний досвід. Китайська медицина в Стародавньому Китаї була
неймовірно розвиненою. Ступінь її розвитку перевершував ступінь
розвитку нинішньої медицини. Хтось подумав: «Але ж нинішня медицина
настільки розвинена! Нутрощі людського тіла можна побачити і за
допомогою КТ, і за допомогою УЗД, і флюорографії, і рентгену». Сучасне
обладнання є передовим, але, на мою думку, воно все одно поступається
медицині Стародавнього Китаю.
Є історія про те,
як лікар Хуа То побачив у мозку Цао Цао пухлину та запропонував
розкрити йому череп, щоб провести операцію з видалення пухлини. Цао
Цао, почувши це, подумав, що той хоче відітнути йому голову, і ув’язнив
його. Зрештою Хуа То помер у в’язниці. Коли в Цао Цао стався рецидив
хвороби, він згадав про Хуа То й хотів викликати його до себе. Але Хуа
То вже не було в живих. Згодом Цао Цао справді помер від цього
захворювання. Як Хуа То про нього дізнався? Він же його побачив! Це
наша людська надзвичайна здібність. Її мали всі видатні лікарі
минулого. Після відкриття небесного ока можна в одній площині бачити
одночасно всі чотири боки людського тіла — спереду можна бачити задній,
лівий, правий бік; ще можна бачити шар за шаром зрізи; ще можна крізь
цей простір побачити, що є основною причиною захворювання. Хіба за
допомогою нинішніх медичних засобів можна цього домогтися? Їм до цього
далеко. Щоб таке стало можливим, має минути, мабуть, іще тисяча років!
За допомогою КТ, УЗД і рентгену теж можна побачити внутрішню частину
людського тіла. Але ж ці прилади такі громіздкі, і всіх їх разом носити
із собою не зможеш. До того ж вони не працюють без електроенергії. А
небесне око, хай куди ти йдеш, завжди з тобою, і воно не потребує
електрики. Хіба можна порівняти їх із небесним оком?!
Деякі люди
вважають, що нинішні ліки дуже добрі. А я кажу, що це необов’язково
так. У Стародавньому Китаї були такі ліки на основі трав, які могли
миттєво вилікувати від хвороби. Деякі з них уже втрачено, а деякі
збереглися й поширюються в народі. Коли я проводив курси в місті
Ціцікар, побачив серед вуличних торговців чоловіка, який видаляв людям
зуби. Він, схоже, приїхав із півдня — одягнений був не так, як жителі
Північного Сходу. Він був радий кожному — видаляв зуби всім, хто до
нього звертався. Поряд з ним лежала купка видалених зубів. Він мав на
меті не видаляти зуби, а продавати свою настоянку. З неї йшла густа
жовта пара. Щоб видалити зуб, він знімав кришку з пляшечки, де
містилася настоянка. Прикладав пляшечку до щоки пацієнта навпроти
зіпсованого зуба та велів йому всмоктати кілька разів пару жовтої
настоянки. Між тим її вміст майже не зменшувався. Після цього чоловік
закривав кришку настоянки та клав її поряд. Далі він виймав з кишені
сірник і, одночасно розповідаючи про свої ліки, сірником підсікав зуб,
і той випадав. Людина навіть не відчувала болю. На яснах залишався
невеличкий кров’яний прожилок, але кров не йшла. Подумайте тільки: від
трохи більшого зусилля сірник може зламатися, а він підсікав сірником
зуб, і той випадав.
Я скажу, що деякі
речі, поширені серед китайського народу, перевершують точні прилади
європейської медицини. Проаналізуймо, що краще працює. Людина трошки
натиснула сірником, і зуб випав. А в європейській медицині для
видалення зуба спочатку роблять ін’єкцію знеболювального. Тут зроблять
укол, там укол. Це дуже боляче. Коли анестезія подіє, починають
витягувати зуб кліщами. Це займає багато часу і досить болісно. Буває,
що відламається частина зуба, а корінь залишиться в яснах. Тоді беруть
великий молоток і зубило, щоб виколупати його. Б’ють так, що тремтиш
від страху. Далі висвердлюють залишки зуба за допомогою точного
приладу. Деякі від свердління аж підскакують. Дуже боляче, втрачаєш
чимало крові. Періодично її спльовуєш. От і скажи, чим ліпше
користуватися? Який метод більш передовий? Не можна зважати лише на
зовнішню красу інструментів. Потрібно дивитися на реальний результат.
Медицина Стародавнього Китаю була надзвичайно розвиненою. Хоч скільки
років ще мине, нинішній європейській медицині її не наздогнати.
Наука Стародавнього
Китаю відрізнялася від нашої сучасної науки, яку перейняли із Заходу.
Вона йшла іншим шляхом і могла принести інший стан. Тому не можна
пізнавати науку і техніку Стародавнього Китаю, користуючись нашими
сучасними методами пізнання. Наука Стародавнього Китаю безпосередньо
вивчала людське тіло, життя та Всесвіт, а отже, йшла іншим шляхом.
Люди, які тоді навчалися, повинні були медитувати. Під час сидіння
потрібно було слідкувати, щоб спина залишалася рівною. Коли хтось писав
пензлем, він мав звертати увагу на рух Ці та на дихання. Люди в усіх
сферах діяльності слідкували за тим, щоб мати чисте серце, і намагалися
регулювати дихання. Усе суспільство перебувало в такому стані.
Хтось запитав:
«Якби ми розвивалися шляхом науки Стародавнього Китаю, чи з’явилися б
сучасні автомобілі та поїзди? Чи мали б ми сучасну техніку?» Я вважаю,
що не можна пізнавати інші стани розвитку з позиції цього середовища. У
твоїх думках та уявленнях має статися революція. Не існувало б
телевізорів, але людина перед своїм мозком мала б власний екран, на
якому могла б побачити все, що завгодно. До того ж людина мала б і
надздібності. Не існувало би поїздів та автівок, але людина могла б
прямо з місця злетіти в повітря. Навіть ліфт був би не потрібний. Тож
різні підходи можуть привести до різних суспільних станів.
Необов’язково обмежуватися наявними рамками. Летючі тарілки
іншопланетян прибувають та відбувають із казковою швидкістю, можуть
збільшуватися й зменшуватися. Вони йшли зовсім іншим шляхом розвитку,
вони мають інші наукові методи.