Анджело Секкі

Анджело Секкі (італ. Angelo Secchi, 28 червня 1818(18180628) — 26 лютого 1878) — італійський священик і астроном, директор обсерваторії Папського Григоріанського університету. Член Паризької Академії наук, іноземний член-кореспондент Петербурзької Академії наук. Серед астрономів Секкі отримав неофіційний титул «батька астрофізики».

Анджело Секкі
італ. Angelo Secchi
Народився	18 червня 1818(1818-06-18) Реджо-нель-Емілія, Емілія-Романья
Помер	26 лютого 1878(1878-02-26)[…] (59 років) Рим, Італія
Країна	Королівство Італія
Діяльність	астроном, фізик
Галузь	астрономія
Alma mater	Stonyhurst Colleged
Знання мов	італійська
Заклад	Петербурзька академія наук
Членство	Лондонське королівське товариство, Французька академія наук, Російська академія наук, Національна академія наук Італіїd, Баварська академія наук і Туринська академія наук
Конфесія	католицька церква
Нагороди	іноземний член Лондонського королівського товариства (20 листопада 1856)
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Народився в Реджо-нель-Емілія. У 1833 році вступив в орден єзуїтів, здобув освіту в Римському єзуїтському колегіумі. До 1848 року викладав фізику і математику в єзуїтських колегіумах у Лорето та Римі, потім нетривалий час викладав у Стоунігерсті (Англія) і Джорджтаунському університеті (США). З 1849 по 1878 рік — професор астрономії та директор обсерваторії Римського єзуїтського колегіуму.

Sui recenti progressi della meteorologia (1861)

Один з піонерів астроспектроскопії. Упродовж 1863—1868 років вивчив спектри близько 4000 зірок; першим висунув ідею класифікації зоряних спектрів і розробив таку класифікацію, розділивши зоряні спектри на чотири основні типи. Ця класифікація залишалася загальновизнаною до введення на початку XX століття Гарвардської класифікації. Виділив також деякі пекулярні спектри, що не вкладалися в звичайну класифікацію (зірки з емісійними лініями, нові). Першим після Йозефа Фраунгофера успішно використовував об'єктивну призму. Вивчав поверхню Сонця (плями, гранули, протуберанці), розробив теорію його будови, засновану на уявленні про газ, що перебуває в стані сильного стиснення. Його погляди на природу Сонця викладені у праці «Сонце» (т. 1-2, 1870), що набула широкої популярності. У 1860 році вперше сфотографував сонячну корону. Одночасно з Вільямом Гаґґінсом виконав перші спектральні спостереження планет, відзначив присутність у червоній ділянці спектра Юпітера смуги поглинання, згодом ототожненої з метаном. У ранній період занять астрономією спостерігав планети (робив замальовки Марса), туманності, подвійні зірки. У 1859 році помітив дві темні лінії на Марсі і дав їм назву «canali» (протоки), прийняте потім Джованні Скіапареллі. Працював також у галузі геодезії, метеорології (прогнозування погоди), земного магнетизму.

Анджело Секкі вимірював у 1865 році прозорість морської води, занурюючи на тросі білий диск діаметром 30 см й зауважуючи глибину, на якій він перестає бути видимим. Ця глибина, виражена в метрах, приймається за міру прозорості води, а сам диск відтоді зветься диском Секкі.

На честь Анджело Секкі названо астероїд 4705 Секкі та два кратера — місячний і марсіанський.

Посилання

• Анджело Секкі в Encyclopædia Britannica
• Колчинский И. Г., Корсунь А. А., Родригес М. Р. (1977). Секки Анджело. Астрономы. Биографический справочник (на сайте Астронет). отв. редактор Богородский А. Ф. (вид. 2-ге, 416 с.). Киев: Наукова думка.(рос.)